Коров‘єв хутко і непомітно підштовхнув до майстра стілець, і той опустився на нього, а Маргарита кинулась на коліна , прижалася до боку хворого і так замовкла. У своєму хвилюванні вона не помітила , що її голість якось зненацька закінчилася, на ній тепер був шовковий чорний плащ.  Хворий опустив голову і почав дивитись в землю печальними хворими очима.

- Так ,- заговорив після мовчання Воланд ,- добре його відлупцювали.- Він наказав Коров‘єву:- Дай-но, лицарю, цьому чоловіку чогось випити.

Маргарита умовляла майстра тремтячим голосом:

-Випий, випий. Ти боїшся? Ні,ні, вір мені, що тобі допоможуть.

Хворий взяв стакан і випив те, що в ньому було, але рука його затримтіла, і спустошений стакан розбився біля його ніг.

-На щастя! На щастя! - зашепотів Коров‘єв Маргариті ,- дивіться, він вже приходить до тями.
