Маргарита спіймала поглядом, серед тих, хто піднімаються, ту , на яку вказував Коровєв. Це була молода жінка років двадцяти, незвичайної краси зовнішньості , але з якимось неспокійними і настирливими очима.

- Яка хустинка? - спитала Маргарита.

- До неї камеристка приставлена, - пояснив Коровєв, - і тридцять років кладе їй на ніч на столик носову хустинку. Як вона прокинеться, так він вже тут. Вона вже і спалювала його в печі і топила його в річці, але нічого не допомагає

- Яка хустинка? - шепотіла Маргарита, піднімаючи і опускаючи руку.

- З синьою облямівкою хустинка. Річ у тому, що коли вона працювала в кафе, власник якось її покликав у комірчину, а через дев'ять місяців вона народила хлопчика, понесла його в ліс і засунула йому у рот хустинку, а потім закопала хлопчика у землі. На суді вона говорила, що їй нічим годувати дитину.
