Тут сталася друга дивність, що стосувалася одного Берліоза. Він раптово перестав гикати, серце його стукнуло та на мить кудись провалилось, потім повернулося, але з тупою голкою, що засіла в ньому. Крім того, Берліоза охопив необґрунтований, але настільки сильний страх, що йому захотілося в цей же час тікати з Патріарших, не озираючись. Берліоз сумно озирнувся, не розуміючи, що його налякало. Він зблід, витер лоба, подумав: "Що це зі мною? Цього не було... серце пустує...я перевтомився. Мабуть, пора кинути все до біса і в Кисловодськ..."
І тут гаряче повітря згутилося перед ним, і зіткався з цього повітря прозорий громадянин предивного вигляду. На маленькій головці жокейний картузик, картатий, куций повітряний же піджачок...  Громадянин на зріст, як сажень, але в плечах вузький, неймовірно худий, і фізіономія, прошу зауважити, глузлива.
Життя Берліоза складалося так, що до незвичайних явищ він не звик. Ще більше збліднівши, він вирячив очі і зніяковілий подумав: "Цього не може бути!...!
