- Це підступно, шановний пане! - сердито крикнув він. - Це шахрайство! Я вас, до дідька, у поліцію відправлю! Ви злиденний, голодний, але це не дає вам права так нахабно, безсовісно брехати!
Обірванець схопився за дверну ручку та розгубленно, як спійманий крадій, окинув оком коридор.
- Я... я не брешу... - пробуркотів він. - Я можу показати документи.
- Хто вам повірить? - продовжував обурюватися Скворцов. - Використовувати прихільність суспільства до сільських вчителів і студентів - це так низько, підступно, огидно! Обурливо!
Скворцов розійшовся і безжалісно розпік прохача. Своєю нахабною брехнею обірванець викликав у нього презирство та відразу, образив те, що він, Скворцов, так любив і цінував в собі: доброту, чуттєвість, співчуття до нещасних людей; своєю брехнею, зазіханням на милосердя "суб'єкт" осквернив ту милостиню, що він від щирого серця полюбляв давати біднякам. Обірванець спочатку виправдовувався, божився, але потім замовк і, присоромлений, похнюпився.
