- Каштанка, пішли!
Почувши своє ім'я, суміш такси з дворнягою вийшла з-під верстака, де вона спала на стружках, солодко потягнулась і побігла за господарем. Замовники Луки Олександровича жили жахливо далеко, так що перед як дійти до кожного з них, столяр повинен був по кілька разів заходити в шинок і підкріплятись. Каштанка пам'ятала, що по дорозі вона вела себе вкрай непристойно. Від радості, що її взяли гуляти, вона стрибала, кидалась з гавкотом на вгони конно-залізниці, забігала в двори і ганялась за собаками. Столяр те і робив, що губив її з виду, зупиняючись і сердито кричав на неї. Одного разу він навіть з виразом жадібності на лиці взяв в кулак її лисе вухо, потріпав її і промовив з розстановкою:

- Та... щоб... ти... ви... дох... ла, холеро!

Побувавши у замовників, Лука Олександрович зайшов на хвилинку до сестри, в якої пив та закусував; від сестри він пішов до знайомовго палітурника, від палітурника в трактир, від трактира до кума і т.д. Одним словом, коли Каштанка потрапила на незнайомий тротуар, то вже звечоріло і столярбув п'яний, як чоботяр. Він розмахував руками і, глибоко зітхаючи, бормотав:
