Варенуха, слідкуючи за дверями, підстрибував біля неї, надовго застряючи у повітрі і качаючись у ньому. Зкрюченими пальцями він махав у сторону Римського, шипів і чмокав, підмигувавши дівиці у вікно.

Та заспішила, засунула руду голову у фіртку, витягнула скільки змогла руку, нігтями почала царапати нижній шпингалет і трясти раму. Рука її стала подовжуватися, як гумова, і покрилася тупною зелінню. Нарешті зелені пальці мертвої обхватили голівку шпингалета, повернули її, і рама стала відкриватися. Римський слабо вскрикнув, прислонився до стінки і портфель виставив наперед, як щит. Він розумів, що прийшла його смерть.

Рама широко распахнулася. Покійниця вступила на підвіконня. Римський точно бачи плями тліну на її грудях.

І в цей час радісний, неочікуваний крик півня долеліт із садочка, з тієї низької будівлі за тиром, де трималися пташки,  які брали участь у програмах. Горластий дресирований півень трубив, говорячи, що до Москви із сходу наближається схід сонця.
