Євгеній Петрович поправив на Сергію комірець і подумав:

«Що ж іще сказати йому?»

— Так, недобре, — продовжував він. — Я від тебе не чекав цього. По-перше, ти не маєш права брати табак, який тобі не належить. Кожна людина має право користуватися лише власним добром, якщо ж він бере чуже, то ... він  погана людина! («Не те я йому кажу!» — подумав Євгеній Петрович.) Наприклад, у Наталії Семенівни є скриня з сукнями. Це її скриня, і ми, тобто ні я, ні ти, не маємо права чіпати її, оскільки вона не наша. Правда ж? У тебе є конячки і картинки ... Але ж я їх не беру? Можливо, я і хотів би їх взяти, але ... вони не мої, а твої!

— Візьми, якщо хочеш! — сказав Сергій, піднявши брови. — Ти, будь ласка, тату, не соромся, бери! Ця жовтенька собачка, яка у тебе на столі, моя, але ж я нічого ... Нехай собі стоїть!
