Чому я знову пишу про осінь ( есе )
Осінь …
Якими кольорами , якими барвами зодягає ця пора року не лише природу , але й відкриті для сприйняття прекрасного душі людей !
Тож не дивно , що вона посідає вельми значуще місце серед моїх найулюбленіших пір року ( хоча таких аж чотири ) .
Кому траплялося колись іти осіннім лісом , кому доводилося на повні груди дихати солодким ароматом прілого листя , слухати багатоголосу пісню птахів і таємничий шепіт дощу — той неодмінно мене зрозуміє .
У таку пору я найгостріше відчуваю співчуття до тих , хто не вміє ( або хибно вважає , що не вміє ) висловити той захват , яким просто не може не переповнюватись душа , коли навкруги так гарно !
Пензлем , словом , мелодією — усіма мовами , якими наділив людину Творець -З-поміж - Творців , чи не кортить кожному просто кричати на весь світ , славлячи прихід Діви - Осені ?
Чи нещасні , чи , навпаки , найвитриваліші , що здатні самостійно нести ці гігантські крила найвищої ейфорії , якої можна зазнати просто крокуючи вулицею — як завжди , але восени ?
Я — не здатен .
Мені в тягар такі крила .
Крила з осіннього , але ніби справжнього за вагою золота , бурштину , брунатного рубіну , палаючого гранату , опалу , топазу …
Кожну пір’їнку я прагну висловити — чи то словом , чи то пензлем .
Так справедливо : хай кожен матиме хоча б пір’їнку , але полетить , а не лишиться на землі , пригнічений безкриллям або навпаки — крильми не за розміром .
Чому я пишу про осінь ? Тому , що не можна по-іншому !
Байдуже , що вже вкотре , проте щоразу по-новому !..
