Останні десятиліття характеризуються постійним зростанням ролі інформаційно - комунікаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності людства , починаючи від комунікації і закінчуючи автоматизованим управлінням виробничих процесів .
Користувач комп’ютерних мереж отримує безліч засобів для створення , зберігання , передачі та зміни інформації , до якої отримує доступ ; проте , хоч це і сприяє повноті реалізації його права на інформацію , але , з іншого боку , може бути використане у зловмисних цілях .
Утворення глобальної інформаційної інфраструктури і , відповідно , глобального кіберпростору , призвело до того , що міжнародні інформаційні відносини вийшли на новий рівень свого розвитку і потребують нових засобів міжнародно - правового регулювання задля убезпечення людства від негативних наслідків зловмисного використання ІКТ , що може виявлятись , зокрема , в нанесенні шкоди критично важливій інфраструктурі , серед якої і ядерна .
Активний розвиток атомної енергетики в середині ХХ століття призвів до того , що перед державами світу постала необхідність координувати зусилля , щоб вирішити ті питання , пов’язані з цією галуззю , які становили потенційну загрозу для цілей і принципів цивілізованих держав , закріплених у Статуті Організації Об’єднаних Націй і пов’язаних із підтриманням миру і безпеки .
Отже , в 50-х роках минулого століття почалося формування нової галузі міжнародного права : міжнародного атомного права .
Метою галузі стало створення комплексу міжнародних норм , що регулювали б діяльність держав , пов’язану із ядерною енергією та іонізуючим випроміненням із метою забезпечення належного захисту осіб , майна та навколишнього середовища .
Оскільки МАГАТЕ не є міжнародним органом із регулювання , його роль у розвитку міжнародного атомного права полягає головно у сприянні розробці узгоджених багатосторонніх норм .
МАГАТЕ є депозитарієм міжнародних конвенцій , що регулюють питання ядерної безпеки .
Розглядаючи поняття захисту ядерних об’єктів ( установок ) , варто виділити , зокрема , Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок 1979 року з поправками 2005 року , Конвенцію про ядерну безпеку 1994 року , Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1997 року , Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму 2005 року тощо .
Дані конвенції становитимуть інтерес , зокрема , і з точки зору інформаційного захисту ядерних об’єктів .
Поняття « ядерної шкоди » розкривається у Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1997 року .
Згідно із нею , « ядерна шкода » означає : смерть або тілесне ушкодження ; втрату майна або збиток майну ; а також , у межах , які встановлюються компетентним судом , пов’язані зі згаданими економічні втрати , витрати на заходи з відновлення навколишнього середовища , втрату доходів , одержуваних від економічного інтересу в будь-якому застосуванні або використанні навколишнього середовища , в результаті значного погіршення стану цього середовища , витрати на превентивні заходи і вартість подальших втрат або шкоди , заподіяних такими заходами , та будь-які інші економічні втрати , якщо це допускається загальним законом про цивільну відповідальність компетентного суду .
При цьому ядерна шкода у всіх випадках , окрім витрат на превентивні заходи , визначається в тій мірі , в якій шкода чи збитки були нанесені саме дією іонізуючого випромінення , навіть якщо воно було поєднане з токсичним , вибуховим чи іншим впливом .
Отже , безпека ядерних об’єктів означає передусім дотримання умов ядерної безпеки на ядерних об’єктах та установках у двох напрямках : запобігання внутрішнім та зовнішнім негативним чинникам .
Зловмисне проникнення в інформаційні мережі ядерних об’єктів можна назвати проявом несанкціонованого доступу , що може мати на меті інші дії зловмисного характеру .
Однією з цілей міжнародного права є підтримання ядерної безпеки з метою унеможливлення настання збитків і шкоди , а особливо — ядерної шкоди .
