Нарешті почув прокуратор і довгоочікувані кроки , і човгання по сходах , що веде до верхнього майданчика саду біля самого балкона .
Прокуратор витягнув шию , і його очі заблищали , висловлюючи радість .
Між двох мармурових левів з'явилась спершу голова в капюшоні , а потім і наскрізь мокра людина , у прилиплому до тіла плащі .
Це була та сама людина , що перед вироком перешіптувалась з прокуратором у затемненій кімнаті палацу і яка під час страти сиділа на триногому табуреті , граючись прутиком .
Не оминаючи калюж , людина у капюшоні перетнула площу садка , ступила на мозаїчну підлогу балкона й , піднявши руку , вимовила високим неприємним голосом :
— Прокуратору бути здоровим й радіти , — новоприбулий говорив латиною .
— Боги ! — викрикнув Пилат — на вас немає сухої нитки !
Який ураган ?
Га ?
Прошу вас негайно йти до мене .
Перевдягніться , зробіть мені ласку .
Новоприбулий відкинув капюшон , відкривши наскрізь мокру , з прилиплим до лоба волоссям , голову , зобразив на своєму поголеному обличчі ввічливу посмішку , почав відмовлятись переодягатися , запевняючи , що дощик не може йому нічим зашкодити .
