" бджоли знову заповзають усередину , і в цьому щось таке моторошне ... " , — встигає сказати мені наостанок старий зомбоящик , і вмовкає , перерваний на півдумці сигналом пульта дистанційного керування .
Ключі в руці , сигналізацію ввімкнено — можна рушати на роботу в самісінькому середмісті .
Хоча , якби на Павлоград упала воднева бомба , військові експерти , певне , вважали б епіцентром усе місто і з'ясували б , де було те середмістя аж тільки за свідченням супутникових фото .
Та що казати про бомбу , коли в Павлограді працює хімічний завод !
Утилізація ракетного палива — а в нас лежить кілька тисяч тонн - вкрай небезпечна й моторошна річ , надто ж коли вона не відбувається за браком грошей .
Та говорімо про хороше !
Я їду на зустріч до Миколи Бгая в один із ніби - суші - барів , щоб усміхатись , відганяючи думки про скору смерть у вогняних вибухах , кивати головою , пити чай та їсти ніби - суші на дурничку .
Микола — мій видавець , він щойно уклав договір про випуск серії кулінарних календарів із директором міської друкарні й почувається ледве чи не олігархом , принаймні одним із отих крутіїв , що розбивають колеса інфініті й лексусів об ковбані й ковдобини павлоградської асфальтівки .
Микола їздить на якомусь китайці .
" Непогано , — визнає заспане джинсяве чмо на стільчику навпроти .
— Непогано , — знову крутиться в мене на думці , коли згадано , як я добирався сюди з Привовчанського на марштурках , і я сьорбаю чай , і киваю , і зовсім не хочу , щоб оцей Бгай звіявся звідси .
Спраглий за товариством , я можу слухати навіть « шефа » , як він сам себе називає — на щастя , іронізуючи .
Після розмов “ за жизнь ” , балачок про політику та просторікування на вільні теми я відчув раптовий пересит , що буває , коли тебе силують скуштувати свіжих , проте неодмінно бридотних новин або пнуться з порадами .
Але , мабуть , хтось у цім світі не хотів , щоб я помер від передозування чужими турботами .
І за щасливим збігом обставин це був ... я сам .
Трохи крутнувшись на стільці , я зупинив на собі шефів погляд .
Очі просякли тривогою , так що наче сам біль проступив на лиці .
Шеф питає , це виразка ?
Каже , що в цьому ганделику має бути пігулка .
Я заперечно хитаю головою .
То , може , це печія ?
Ні , знов кажу я .
І хоч мені кортить сказати , це аванс , я кажу правду : здається , що не вимкнув праску ...
Бгай дає мені тридцятку ( мало ) на таксі , мовляв , сам не маю часу підвезти , за півтори години приїздить із Харкова вагітна донька .
І насамкінець видобуває з кишені картатого блейзера приготовані гроші — тисячу двісті гривень за мою ненаписану книжку .
Найперше була книга про радянських геві - металістів , планована як збірка документальних фактів у публіцистичній оправі , а насправді — справжнісінька вигадка , як і самі геві - металісти в совку .
Потім було щось про Китай і писемність .
Цей твір і справді - таки був публіцистичний , але такий нудний , що його враз уподобали редактори двох видавництв і після недовгих перемовин , братання та кавової церемонії видали спільно .
За третім разом я подивував світ дитячими розвивальними оповідками , бо захотілось утнути щось насупротив попереднім белетристичним потугам .
Як я й гадав , оцю книгу точно вподобають .
Десь на книжковому ярмарку , мабуть , наприкінці ще тієї весни , я відгріб зо-о-о-овсім трохи грошви , коли спродав картатому Бгаєві всю “ свою дитячу серію ” .
Після того мені замовляли багато чого — редагувати творива якихось неформалів ( на жаль , імена не затямив ) , укладати збірку диктантів для вчителів , дописувати в газету про культурне життя Павлограда , римувати “ Джилі ” та “ хвилі ” для реклами автосалону ...
Аж ось мій “ шеф ” згадав , що я ще й письменник , і доручив писати книгу про націю , а точніше про борщ .
Тобто грантодавці з австралійської діаспори були виписали гроші саме під національну ідею , а вже в нашому видавництві покмітили додати книзі комерційної привабливості , обравши кулінарну тематику .
Отже , борщ як об'єднавча страва та справжній символ України , а з огляду на польський barszcz — ще й такий собі натяк на прагнення вступити до Європейської Спілки .
Від Карпат аж до степів донецьких ...
Пахтить борщем і йдеться до єднання нашої нації .
