Бути 15-річним .
Сьогодні останній день , коли я можу сказати , що мені 15 років .
( звісно , що це за паспортом , у душі я — 5-річний хлопчик ) .
Ранок почався з того , що я з‘їла омлет з овочами ( їжте , дітки , броколі , це смачно ) , випила чашку чорного чаю з двома ложками цукру , двічі поверталась назад , бо щось забувала , і попленталась на маршрутку .
Чомусь сьогодні на маршрутку о 8 : 00 вийшло вельми мало людей і я навіть знайшла сидяче місце .
Успіх .
За 23 хвилини я була на зупинці " Дитячо - юнацька спортивна школа " , а ще за 3 хвилини я залізла до тролейбуса № 10 .
Квиточок виявився нещасливим .
Фортуна вже другий місяць не усміхається мені , і кондуктори відривають квитки , які зовсім не сходяться за сумами цифр .
Шкода .
Я зайшла до такого вже рідного класу № 221 і побачила Назара , що впевнено вчив фортепіано , бо ж у березні треба складати академ .
Певно , уже весь коледж знає його мелодію « Упорный бас » , окрім самого Назара ( але я впевнена , що він усе вивчить і складе на гарний бал ) .
У класі пахло квітами , які стояли у вазі не перший день .
Вони були гарні , але кватирку я все ж таки відчинила .
Я не люблю понеділки , бо першою парою ми маємо світову музичну літературу .
Продовжували розбирати творчість Йозефа Гайдна .
Симфонія № 103 класна .
Коли Олена Олегівна сказала : « Зараз будемо слухати сонату ре-мажор » , усі глянули на мене .
Хто ж винен у тому , що я колись грала її на академі у музичній школі і тепер граю усюди , де бачу фортепіано ?
Коротше , певно , я все ж таки люблю понеділки .
Далі ми перейшли до сусіднього класу на пару української мови .
Українська мова класна .
Сумнівів немає .
Отак от .
О 12 : 20 я традиційно сходила з одногрупницею до їдальні .
За плов , котлетку і чорний чай з двома ложками цукру заплатила 32 гривні .
Другий успіх за день .
Побазікали про наше , дівчаче , і я пішла на урок фортепіано .
Фортепіано — крутий інструмент .
То як узяти весь оркестр і замінити його одним виконавцем .
Ото фортепіано .
А Кос-Анатольський — вельми файний композитор .
Українці вміють писати дивну , але щемку музику ( граю його Перший прелюд з циклу « Шість прелюдів » , кайфова штука ) .
Зазвичай я маю годину між фортепіано і спеціальністю на розігрування .
Жарт про те , що підвал — мій другий дім , — не така вже й смішнявка .
Так воно і є .
Мені подобається спеціальність .
Кожного уроку я помічаю те , чого не помічала раніше у творі , і це , ну , прикольно , знаєте .
Зрештою , я отримую задоволення від спеціальності , і це головне .
Потім я пів години валялась на матрасику , бо спина болить неймовірно , слухаючи свого улюбленого Шостаковича .
Разом з Катею Паученко дійшли висновку , що Восьмий квартет найкращий з квартетів Шостаковича .
Суб‘єктивно .
Але факт неймовірної краси цього твору відкидати неможливо .
Останньою парою у нас була громадянська освіта , себто економічна теорія .
В нас у класі впав карниз .
Дівчатка забились .
Карниз якось повісили назад .
Отак от .
Я їхала до зупинки " 13 школа " маршруткою № 500 .
То була помилка , тому що вона була дуже - дуже забита людьми .
Але я змогла якось випхатись .
Третій успіх за день .
Ми з мамою скупились і я порадувала себе упаковочкою яблучної пастили .
Бережіть , вищі сили , пастилу .
Приїхали додомцю .
Я поїла , випила кави , нагодувала свого дурного , але такого улюбленого , пса Женю .
Сиджу і думаю .
А бути 15-річним не так уже й погано .
