Темними зимовими вечорами двотисячного року моїй мамі було дуже нудно .
Тато був у постійних відрядженнях , усі можливі і неможливі теми з бабусею вже були обговорені , а зі мною ще не було чого обговорювати — ще б пак , мені ж не було і двох років .
Тому мама махнула рукою , купила гарну абетку і почала вчити мене читати .
Це була помилка .
Посеред усієї нашої величезної домашньої бібліотеки знайшлося так мало книжок для дошкільнят , що до мого чотириріччя усі вони були перечитані вздовж і впоперек .
Витрачатися на нові книжки моїм батькам здавалося недоцільним , тому від безвиході я почала читати все , що траплялося мені під руку .
« Айвенго » , « Божественна комедія » , « Дванадцять стільців » , « Три мушкетери » , « Діти капітана Гранта » , « Фауст » , « Записки юного лікаря » , « Анна Кареніна » , повне зібрання Пушкіна та навіть казки Перро і братів Грімм без купюр ...
Моє літературне дитинство видалося досить важким , чи не так ?
Тому коли мама — просто так , навіть не на день народження ! – подарувала мені справжню дитячу книжку , нову , хрустку , із запахом фарби і де-не-де ще не прорізаними сторіночками , моє щастя сягало неба .
На книжці було написано : « Вінні Пух і всі - всі - всі » , тому я зраділа ще більше , адже цього милого героя вже встигла полюбити завдяки відомому радянському мультфільму з чудовою , на мою думку , озвучкою .
Але яким же було моє здивування , коли історія Алана Мілна закінчилась , а до кінця книги залишалося ще багатенько сторінок .
Так почалося моє знайомство з « Шепотінням на повітрі » незвичайного письменника Алана Маршалла .
У цій книзі , якщо розібратися , зібрано ледь не всі канонічні елементи західної казки ( яких мені , власне , і не вистачало посеред того тоннажу батьківських добірок класики , « саміздатівських » Солженіцина та Пастернака і залишків радянської партійної літератури ) .
Прекрасна принцеса , дракон , що її оберігає , батько - король із трьома надважкими завданнями , чудовий юнак , що перетворюється на принца , білі коники , злі відьми ...
Не казка , а суцільний стереотип , скажете Ви ?
А от і ні .
Всі ці кліше мереживно сплетені з австралійським фольклором , геніальною основною ідеєю та тонкими іронічними відсилками до подій ХХ сторіччя , що я усвідомила вже потім , перечитуючи « Шепотіння на повітрі » у свідомому віці .
Це тільки укріпило мою любов до цієї книжки та поставило її в один ряд з такими творами для усіх поколінь , як « Хроніки Нарнії » Льюїса , « Аліса в країні див » Керолла , « Гаррі Поттер » Роулінг , « Три товстуни Олеші та вже дещо набридлий « Маленький принц » Екзюпері , цитати з якого нескінченно ампутують і поважні критики , і пабліки в VK .
Головний герой книжки — відважний та мрійливий хлопчик Пітер , що хоче знайти свою чарівну принцесу .
За допомогою він звертається до Південного Вітру , який показує хлопцеві правильний напрямок і дарує сумку з чарівним листочком ( спойлер : він там хоч і один , але якщо його комусь віддати , цей запас поновлюється ; от така алегорія закону дарування і краш законів фізики за спонсорством австралійської літературної школи ) .
Той , хто отримує таке листя , одразу змінюється , адже починає розуміти : його люблять , він потрібен людям .
За допомогою цього щедрого подарунка Пітер змінює життя багатьох людей і чарівних істот , яких зустрічає на своєму шляху .
До того ж , хлопець поступово змінюється сам — кожна добра справа приносить хлопцю якийсь атрибут принца ( крислатого блакитного капелюха зі страусиним пір’ям , шкіряні чоботи найтоншої виправи і т . ін . ) .
Через погані вчинки ці атрибути зникають .
Як на мене , такий підхід до питання перетворення простої людини на визначну набагато відповідальніший і ближчий до реальності , аніж усякі феї -хресні , поцілунки з жабами та інша панацея , що виховують у дитині хіба що сподівання на богів рандому та такий характерний нашому менталітету « може - таки » .
На цьому нетипова огранка типових казкових деталей не закінчується .
Наприклад , злий велетень Яррах до зустрічі з головним героєм не просто шкодить людям , а запихає їх в індивідуально підібрані тісні коробки ( такий собі Великий Брат і сучасна освітня система в одному флаконі ) , а після отримання чарівного листя виявляється непоганим кухарем і готує головному герою печеню ( щоправда , в процесі приготування на його велетенській кухні він випадково провокує шалену грозу і невеличку повінь , але це деталі ) .
Зла відьма після магічного перетворення виявляється борцем за чистоту , що щоночі підмітає Місяць і колекціонує залишені там фото- та відеокамери ( миле пояснення для зображень « зелених чоловічків » та інших космічних фотоматеріалів сумнівного походження ) .
Дракон — зацькований вигнанець із драконячої школи , бо не вміє дихати вогнем ( зате як чудово він збиває лицарів з коней натиском води , який може продукувати натомість !
Просто він не вписався в суспільні рамки ) .
Ну , а другом і помічником Пітера на його довгому і важкому шляху стає мила кенгуру ( це ж Австралія , як же без кенгуру ) , яка може діставати зі своєї сумки все , що заманеться — проте воно в цей час зникне десь іще ( тобто це А ) відповідальність і Б ) закони фізики , нарешті хоч десь , алилуя ! ) .
Подібні неочікуваності , якими просякнутий цей невеличкий , але такий глибокий і продуманий твір , можна перелічувати дуже і дуже довго .
Тому краще просто за нагоди влаштувати собі затишний вечір у компанії гарних гуманістичних ідей у простій формі , австралійської культури , тонкого гумору , глибокого змісту та по-дитячому легких розв’язків усіх життєвих проблем — тобто книги Алана Маршалла « Шепотіння на повітрі » .
( Дисклеймер : не реклама , я просто справді дуже люблю цей твір і хочу ділитись цим з іншими ) .
