Ці слова , прості і буденні , були сказані звичайною людською мовою , але Огнєв , сильно зніяковівши , відвернувся від Вєри , підвівся і вслід за збентеженням відчув страх .
Сум , тепло і сентиментальний настрій , навіяний на нього прощанням і наливкою , несподівано зникли , поступившись гострому , неприємному почуттю незручності .
Немов душа перевернулась у ньому , він дивився скоса на Вєру і зараз вона , зізнавшись у коханні і скинувши з себе неприступність , що так прикрашає жінку , здалась йому немов би нижчою на зріст , простішою , темнішою .
" Що ж це таке ? — вжахнувся він подумки .
— Але ж я її ... кохаю чи ні ?
Оце так завдання ! "
А вона , коли найголовніше і найважливіше було сказано , дихала легко та вільно .
Вона також підвелась і , дивлячись просто в обличчя Івана Олексійовича , стала говорити швидко , нестримно , палко .
