Скрудж ніколи не замальовував ім'я старого Марлі .
Воно й було там , після стількох літ , над вхідними дверима — " Скрудж та Марлі " .
Фірму знали як " Фірма Скруджа та Марлі " .
Інколи новачки в бізнесі звали її " Скруджа Скруджа " , іноді - " Марлі " , та він відкликався на обидва ймення .
Вони були однакові для нього .
Ах !
Яким же скупим був цей Скрудж !
Чіпкий , рвучкий , хапливий , дряпливий , давучий , старий грішник !
Твердий і гострий , мов кремінь , з якого жодна криця ще не викресувала вогню ; потайний , замкнутий у собі та в'юнкий , мов осетр .
Холод усередині нього заморозив його давні якості , скрутив носа , втягнув щоки , зробив похмурим ; очі стали червоними , а тонкі губи — синіми ; і промовляв він різко своїм хрипким голосом .
Паморозь покривала його голову , брови та гостре підборіддя .
Він завжди носив у собі ту холоднечу , охолоджував офіс свій у спекотні дні і не відпускав її навіть на Різдво .
