— Ох , як страшно ! — верещать різнокольорові дівиці .
— Ох !
Це жахливо !
— Mesdames , спостерігайте ! — кричу я їм .
— Час дорогий !
А сам я поспішаю виміряти діаметр ...
Згадую про корону , шукаю очима пораненого офіцера .
Він стоїть і нічого не робить .
— Що ж це ви ? — кричу я .
— А корона ?
Він знизує плечима і безпорадно вказує мені очима на свої руки .
У бідолахи на обох руках повисли різнокольорові дівиці , туляться до нього від страху і заважають працювати .
Беру олівець і записую час із секундами .
Це важливо .
Записую географічне положення пункту спостереження .
Це теж важливо .
Хочу визначити діаметр , але в цей час Машенька бере мене за руку і каже :
— Не забудьте ж , сьогодні об одинадцятій годині !
Я забираю свою руку і , цінуючи кожну секунду , хочу продовжити спостереження , але Варенька судорожно бере мене під руку і притуляється до мого боку .
Олівець , скло , креслення — все це падає на траву .
От дідько !
Пора вже , нарешті , зрозуміти цій дівчині , що я дратівливий , що я , роздратувавшись , стаю божевільним і тоді не можу за себе відповідати !
