Як людині , яка ніколи не курила тютюну , мені важко уявити , щоб якась моя історія купівлі сигарет вартувала б того , аби нею поділитися .
Хай там як , коли місце подій — Куба , сигарети — не сигарети , а кубинські сигари , і настрій — тільки б вляпатися в якусь пригоду — всі попередні уявлення перестають бути чимось виправданим .
Ідея сувенірів з Куби для друзів ніколи не мала двох варіантів .
Везти каву — проблемно через обмеження на вагу єдиного рюкзака .
Ром — взагалі нереально , враховуючи відсутність сумок , окрім ручної кладі .
А коробка сигар — і за габаритами , і за масою , і за можливістю поділити її на велику кількість людей — ідеальний варіант .
Не маючи жодного досвіду у виборі хороших сигар , я від самого початку вирішив консультуватися в офіційних маркетах .
На щастя , таких у Гавані не бракує .
Там тобі хорошою англійською грамотно пояснюють важливі деталі щодо “ міцності ” , формату ( співвідношення довжини , діаметра і ваги ) , характеристики процесу горіння .
На Кубі можна придбати понад сорок форматів , тому кваліфікована консультація — невіддільна частина процесу придбання сигар .
Інша річ — ціна .
250CUC ( 1CUC ~ = 1$ ) за обраний формат ( 25 шт у коробці ) — це дещо більше , ніж я планував витратити .
10 $ за сигару — це лише трішки дешевше , ніж цю сигару можна придбати в Україні у невідомих перекупників .
Після кількох невдалих спроб знайти прийнятнішу ціну , в передостанній день у Гавані я дав собі трохи спокою і вже за традицією вирушив на набережну Malechon .
Шукати нових співрозмовників мені було набагато легше , тож уже за десять хвилин після початку прогулянки нові друзі передавали мені пляшку з ромом .
У мене не було наміру знову гратися у свої психологічні ігри аби здобути нову історію цікавих персоналій .
Тому розмови точилися на цілком буденні теми , серед яких — і злощасні сигари .
Перейнявшись моїм розпачем щодо ціни , Ніколас та Естебан запропонували зустрітися завтра на цьому ж місці , звідки вже вони проведуть мене до людей з прийнятнішими пропозиціями .
Останній день подорожі вже був запланований , та і значної довіри ці хлопці не викликали , тому я люб’язно відмовився .
Проявивши адекватне розуміння ситуації , новоспечені консультанти натомість поділилися методом , що допоможе придбати мені сигари втричі дешевше і без них .
Суть ідеї дуже проста .
Щодня на тютюнових фабриках Гавани відбуваються крадіжки цілих ящиків із сигарами , які потім перепродуються вдвічі , а то і втричі дешевше за ціну у маркеті .
На офлайнових картах Maps .
Me Ніколас позначив мені локації двох таких фабрик , які мають офіційні маркети при виробництві .
Але замість іти в цей маркет , потрібно зупинитися біля входу і почекати менш ніж п’ять хвилин .
До тебе обов’язково підійде хтось , хто запропонує купити сигари .
Далі — справа за малим .
Наступного дня о 14 : 00 я стояв навпроти входу в маркет біля однієї із зазначених фабрик .
Знадобилося близько двадцяти секунд , аби підозрілого виду тип підійшов і тихо запитав , чи не хочу я купити сигар , рому або кави ?
Звісно , я ж за цим і прийшов .
Поки ми йшли між старими гаражами в невідомому мені напрямку , важко було не задуматися над доцільністю мого плану .
Роздуми перервав шум , спричинений відкриванням іржавого дверного замка .
Ми ввійшли в погано освітлений гараж .
Картина нагадувала гангстерські фільми .
Приміщення вщерть закладено ящиками із краденим товаром .
В одному з кутів — пластиковий столик із маленьким чорно - білим телевізором , недопалки сигар , відкрита пляшка рому та дві склянки .
На стільчику поряд зі столом — чоловік у брудному комбінезоні , зі старим телефоном марки Nokia , жваво веде з кимось бесіду ламаною англійською .
Помітивши мене , “ підприємець ” згорнув рукою недопалки зі стола , піднявся зі стільця і запропонував мені сісти .
Дограючи впевненого покупця до кінця , я без вагань погодився на його пропозицію .
На наступну пропозицію рому я не пристав .
Не через брудні склянки , ні .
Намагався дотримуватися сюжетної лінії “ спочатку — бізнес ” .
Вислухавши пояснення того , які саме сигари шукаю , чоловік , з яким я прийшов від фабрики , зняв декілька ящиків з-під стіни і витягнув звідти ту саму упаковку “ Romeo y Juliet ” .
Прозвучало коротке “ one hundred cuc ” .
Настав час промови , яку я репетирував усю дорогу , поки ішов до фабрики .
Говорив повільно та виразно , акцентуючи увагу на обраних словах .
Попри не надто комфортні умови , вдавалося , як на мене , зовсім добре .
— Я знаю , що ціна цієї коробки — 70CUC .
Детальні розцінки на різні формати сигар мені пояснили добрі друзі із місцевих , — і підтвердив свою інформацією кількома прикладами “ реальних ” цін для різних форматів та виробників сигар .
— Я можу дати вам 70CUC за коробку , або піти на іншу фабрику .
Мій упевнений спіч не справив анінайменшого враження на цих бувалих бізнесменів .
Тож наступні кілька хвилин ми сперечалися щодо ціни .
Прийнявши , зрештою , мою непоступливість , дилери погодилися на 70CUC .
Коробку опечатали всіма потрібними ліцензіями , загорнули в папір і попросили покласти в сумку тут на місці .
Аби закріпити транзакцію , ми перехилили по склянці рому та потисли одне одному руки , після чого я залишив гараж .
Досі не вірячи в успішне завершення цієї авантюри , я ще деякий час схвильовано оглядався , чи , бува , ніхто мене не переслідує .
Але цього дня удача не мала наміру підсовувати мені жодних неприємностей .
Ця історія для мене особисто могла б не мати аж такого значення .
Проте , деякі з попередніх кубинських пригод , що передували купівлі сигар , таки посіяли в голові думку , що принцип “ а чому б ні ? ” — не завжди має бути життєствердною позицією .
Але про кокаїнові вечірки розповім іншим разом .
