Вона побачила майстра , який лежав , здригнулася і прошепотіла :
— Цього я не очікувала ...
Вбивця !
— Та ні , ні — відповів Азазелло , — зараз він встане .
Ох , навіщо ви так нервуєте !
Маргарита повірила йому одразу — таким переконливим був голос рудого демона .
Маргарита різко встала , сильна і жива , і допомогла напоїти лежачого вином .
Розплющивши очі , він подивився похмуро і з ненавистю повторив своє останнє слово :
— Отруйник ....
— Ох !
Образа — це звичайна винагорода за хорошу роботу , — відповів Азазелло , — невже ви сліпий ?
Та прозрійте ж швидше .
Тут майстер піднявся , подивився поглядом , живим і світлим , і спитав :
— Що ж означає це нове ?
— Воно означає , — відповів Азазелло , — що вам час .
Уже гримить гроза , ви чуєте ?
Темніє .
Кони риють землю , дрижить маленький садок .
Прощайтеся з підвалом , прощайтеся швидше .
— А , розумію , — сказав майстер , озираючись , — ви нас убили , ми мертві .
Ох , як це розумно !
Як це вчасно !
Тепер я зрозумів усе .
