Сани зупинилися біля великого старовинного будинку , схожого на перекинутий супник .
Довгий під'їзд цього будинку з трьома скляними дверима був освітлений дванадцятьма яскравими ліхтарями .
Двері з дзвоном відчинялися і , як роти , ковтали людей , які снували біля під'їзду .
Людей було багато , часто до під'їзду підбігали й коні , але собак не було видно .
Хазяїн взяв на руки Тітку й сунув її на груди , під шубу , де був Федір Тимофійович .
Тут було темно й задушливо , але тепло .
На мить спалахнули дві тьмяні зелені іскорки — це розплющив очі кіт , схвильований холодними , жорсткими лапами сусідки .
Тітка лизнула його вухо і , бажаючи всістися якомога зручніше , неспокійно заворушилася , зім'яла його під себе холодними лапами і ненавмисно висунула з-під шуби голову , ала одразу ж сердито забурчала й пірнула під шубу .
Їй здалося , що вона побачила величезну , погано освітлену кімнату , повну чудовиськ ; з-за перегородок та решіток , які тягнулися з обох сторін кімнати , виглядали страшні мармизи : кінські , рогаті , довговухі і якась одна товста , громадна пика з хвостом замість носа та з двома довгими обгризеними кістками , стирчать із рота .
