Незнайомець приязно посміхнувся , дістав великий золотий годинник із діамантовим трикутником на кришці , подзвонив одинадцять разів і сказав :
— Одинадцять !
І рівно годину , відколи я чекаю , доки ви прокинетесь , адже ви сказали мені бути у вас о десятій .
Ось і я !
Степан намацав на стільці поряд із ліжком штани , шепнув :
— Вибачте ... — одягнув їх і хрипло запитав . — Скажіть , будь ласка , ваше прізвище ?
Говорити йому було складно .
За кожним словом хтось устромляв йому голку в мозок , спричиняючи пекельний біль .
— Як ?
Ви і прізвище моє забули ? — тут незнайомець посміхнувся .
— Вибачте ... — прохрипів Стьопа , відчуваючи , що похмілля дарує йому новий симптом : йому здалось , що підлога біля ліжка поїхала кудись і що цієї миті він головою донизу полетить до дідька в пекло .
— Дорогий Степане Богдановичу , — заговорив відвідувач , прицільно посміхаючись , — ніякий пірамідон вам не допоможе .
Прислухайтесь до старого мудрого правила , — лікувати подібне подібним .
Єдине , що поверне вас до життя , це дві чарки горілки з гострою і гарячою закускою .
