Та Варенуха з портфелем вибіг із кабінету .
Він спустився на нижній поверх , побачивши довжелезну чергу біля каси , дізнався в касира , що та за годину чекає аншлаг , тому що публіка прямо валом пішла , щойно побачила додоткову афішу , наказав касирові загнути та не продавати тридцять найкращих місць у ложах та партері , вискочивши з каси , одразу ж на ходу відбився від настирливих контрамарочників і пірнув у свій кабінетик , щоб узяти кепку .
У цей час затріскотів телефон .
— Так ! — крикнув Варенуха .
— Іване Савелійовичу ? — допитувалася слухавка прегидким гугнявим голосом .
— Його немає у театрі ! — крикнув був Варенуха , та слухавка одразу ж перебила :
— Не вдавайте дурня , Іване Савелійовичу , а слухайте .
Телеграми ці нікуди не носіть і нікому не показуйте .
— Хто це каже ? — заревів Варенуха , — припиніть , громадянине , ці штучки !
Вас зараз же помітять !
Ваш номер ?
