Пригоди дракона у чудесній країні високих замків .
Все починалось чудесно і прекрасно .
Прегарні лебеді повільно і ніжно плавали в Озері надій .
Замки були високими і гарними .
Із віконечка одного такого замку визирала принцеса Анінька , спостерігаючи за танком лебедів , а в інше віконце цього замку виглядав лицар Рилько - рятівник , який завжди витягував принцесу із різних халеп .
Цього чудового дня одна з таких халеп і трапилась : раптово налетів буревій , пішов сильний дощ .
Серед громів і блискавок почулося каркання Крука .
Цей страшний Крук підлетів до віконечка принцеси , схопив її за довгі золотаві коси і поніс у темний замок до свого повелителя , Чорного Чаклуна .
Цей повелитель наказав Крукові перетворити принцесу на камінь , так він би зміг споглядати її ніжну , витончену красу цілу вічність .
У цей момент прекрасний лицар Рилько мружився від яскравого сонця , лежачи на підлозі .
Дощ і негода вщухли і знову був чудовий день .
Лицар оговтався і зрозумів : « Чогось не вистачає ...
О , ні ! , — з жахом подумав він . — Принцеса ! » .
Згадуючи , що сталося , він роздумував , як тепер бути , де шукати Аніньку і головне , — як вона себе почуває ?
Він згадав про жахливого Крука і його зловісне каркання .
Тоді він здогадався : « Це Чорний Чаклун , хто ж іще ! » .
Рильку не впоратись самостійно із цим темним повелителем .
Шлях до темного замку , де той мешкає , непростий , сповнений небезпек і магічних пасток .
Тоді Рилько зрозумів — йому потрібна підмога магії !
Він вирішив вирушити до старенького мольфара Зікара , який жив на околиці королівського замку .
Лицар також знав , що Зікар ніколи не допомагає просто так ( а часом і нашкодити може чи навіть перетворити на жабу , якщо з порожніми руками прийти ) .
Рилько - рятівник покликав королівського кухаря , адже той знав кілька чарівних рецептів , серед яких — чарівний бутерброд із маслом .
Обговоривши суть потреби , вони домовились , що кухар зробить саме цей бутерброд , адже мольфар був тонким цінителем масла і не встоїть перед чарівним бутербродом .
Доки кухар готував , лицар збирав необхідні речі для важкої і небезпечної подорожі ( серед них — лицарський меч , люстерко правди , бездонний мішок , перлина Надії , сік з дерева сили , фотографія принцеси Аніньки , де вона маленькою бігає за лебедем , і запасна пара шкарпеток .
Завжди беріть у подорож запасну пару шкарпеток , можуть не знадобитись , але їх відсутність може стати фатальною у відповідальний момент ! ) .
І ось , бутерброд готовий , лицар теж .
Усі мешканці замку проводжали його , бажали удачі і швидкого повернення із улюбленицею - принцесою ) .
Рилько ступив на замкову бруківку , на серці йому було важко і сумно .
Тяжко йдучи , він усе роздумував , що його чекає , чи вистачить йому лицарської відваги і мужності ?
Раптом тоненький цокіт почувся за рогом , він супроводжувався срібним передзвоном і сміхом .
Лицар підвів очі і побачив дитинча королівського єдиноріжка .
Єдиноріжки жили в замковому саду , з ними було весело гратись , і вони гарно розважали гостей під час свят .
У магічній небезпечній подорожі вони навряд чи допомогли б , але засмучений Рилько страшенно зрадів , побачивши одного з них .
Цього маленького єдиноріжка звали Пушок ( адже в нього був надзвичайно м‘якенький і пухнастий хвостик ) .
Рилько чемно привітався , виконав відповідний поклон .
А Пушок , весело метляючи хвостиком , підбіг до лицаря й уткнувся рожевим носом у лице Рильку :
— Куди це ти чимчикуєш ? – питав він .
— Я йду шукати принцесу Аніньку , її забрав Крук Чорного Чаклуна , невідомо куди і невідомо навіщо , — відповів лицар .
— Я хочу піти з тобою !
Знаю , це небезпечний шлях , але мені набридло бути тільки розвагою на свята , я хочу здійснити щось справді важливе і значуще , тому дозволь мені допомогти ! — він благально подивився на Рилька .
А той , не тямлячи себе від радості , зворушено погодився .
Удвох веселіше , і до того ж , що то за лицар без королівського коня ?
Разом вони дійшли до хатинки мольфара .
Зікар зустрів їх своїм звичним невдоволено - роздратованим буркотінням :
— Кого це тут знов принесло ?!
Знову випрошуватимете магічні фокуси і чудеса задарма ?! — спитав він погрозливо .
— Ні , нам справді потрібна Ваша допомога , мольфаре Зікару , — відповів Рилько , дістаючи тим часом чарівний бутерброд із бездонного мішка , — Анінька , наша принцеса у небезпеці !
Разом із бутербродом Рилько дістав і фотографію Аніньки .
Зікар був розчулений гарними манерами лицаря , благальними очима Пушка і фотографією Аніньки зі смішними кісками , що стирчали у різні боки .
Принцеса була , мабуть , єдиною у всьому королівстві , до кого Закір ставився із трепетом і ніжністю , адже вона ніколи не приходила просити , а радо частувала його чарівними бутербродами із маслом і смішними замковими історіями просто так .
Вона тішила його самотнє життя і він зробив би будь що аби її врятувати .
Його очі наповнились старечими слізьми , коли Рилько розповів , що трапилось у замку .
— Я допоможу вам !
Я знаю , що потрібно зробити ! — несподівано схаменувся він . — Ходімо до хатини !
Вони зайшли у невеличкий будинок , який усередині виявився великим і просторим .
Всюди стояли стелажі із різним мольфарським приладдям : склянки , пробірки , книжки , чудернацькі істоти .
Закір порпався то тут , то там , швидко збираючи необхідні інгредієнти .
Час від часу він заглядав у Велику Магічну Книгу Знань .
Це була не просто книга із рецептами магічних заклять .
Знаючи , як ставити питання , можна було отримати відповідь на будь-який запит .
Мольфар знав як і беріг цю можливість саме для такого випадку , адже запитати можна було лише один раз у році .
Магічний казан нагрівався , у ньому повільно булькотіла Магічна рідина .
Закір перестав метушитися , перебігаючи між стелажами .
Почала творитися магія .
Старий згорблений мольфар раптом випростався , ніби виростаючи , його буркотіння перетворилось на гучний сильний голос .
Він повторював закляття раз за разом , на підлозі довкола казана спалахували чарівні знаки .
Пушок подумав , що це як прекрасна світломузика і що непогано було б навчитись таке робити для наступного замкового свята ( якщо таке ще колись трапиться ) .
Рилько взагалі заціпенів : « Чи зможу я коли -небудь теж навчитись чаклувати ?
Чи не бере часом мольфар до себе в учні ? » .
Минуло ще трохи часу і на піку сили все стихло , голос замовк , знаки згасли .
Лише у казані , замість темно - зелено - бурої жижі , було чисте мерехтіння , наче всі зірки з неба зібрали разом у цей старий казан .
Раптом ці зірки ожили , почали підніматись із казана утворюючи чудернацьку форму і поступово перетворюючись у Фею .
Останній штрих , і Фея була перед ними .
Всі троє здивовано ойкнули — це була Фея Мерехтіння , наймогутніша і найдобріша фея у всьому королівстві .
— Чим я можу вам допомогти , шановні добродії ? — дзвіночковим , чистим голосом спитала вона .
Рилько найпершим відійшов від шоку і здивування , чемно вклонився і розказав , яка допомога їм потрібна .
— Я допоможу вам , але мені потрібно дещо , щось , що вказало б на істинну вашу силу .
— Я думаю , в мене є таке дещо , я часом дивлюсь у нього , щоб перевірити , який маю вигляд , — сором‘язливо сказав Рилько , простягаючи Феї люстерко правди .
— О , це могутній і давній артефакт , його можна , звісно , і як люстерко використовувати , але воно може мати значно більшу силу .
Чи віддаси ти мені його назавжди , в обмін за допомогу ?
Рилько задумався , він любив це люстерко , але , зваживши всі " за " і " проти " , сказав :
— Так , звісно !
Нічого не шкода задля повернення Аніньки !
Фея Мерехтіння взяла люстерко і воно також замерехтіло дрібними зірочками .
Вона скерувала на нього трохи своєї сили і люстерко вибухнуло у її руках яскравим світлом , осяявши всю хижку яскравим світлом правди .
Коли сяйво трохи спало , стала ясна істина :
Рилько перетворився на величного Дракона , поруч із ним стояв не менш величний крилатий Королівський Єдиноріг .
Зачепило і мольфара , його зморшки розгладились , він став схожий на захопленого магією юнака , в очах якого світилась щира цікавість до істини і світу .
— Що ж , схоже , тепер ви зможете самі подолати Чорного Чаклуна .
Летіть услід за зграєю білих лебедів з Озера надії , вони приведуть вас до темного замку , — Фея обвела всіх присутніх благодушним поглядом , побажала удачі і , глянувши на Зікара , сказала на останок . — Я бачу цікавість у твоїх очах , ходімо зі мною відкривати нові світи , наповнюючи їх магією добра і чистої творчості .
Гадаю , я зможу вдовольнити твій інтерес .
Мольфар погодився , він , наче загіпнотизований , рушив за феєю у мерехтіння зірок , назустріч мріям свого життя .
Чарівна хижка перетворилась на звичайну , в ній стало тісно Драконові і Єдинорогу , тож вони просто піднялись вгору , розтрощивши дах .
Було б не просто знайти лебедів з Озера надії , тож герої сподівались застати їх до відльоту , тому швидко полетіли до замку .
Поки вони летіли — всюди здіймалась паніка , жителі кричали " Дракон , Дракон ! " , і можливо ця подорож мала б не дуже гарне завершення , адже жителі вміли стріляти величезними гарпун - стрілами , кованими якраз для Драконів , якби не Мудрий Королівський Кухар .
Він швиденько заварив усім чарівного , заспокійливого лавандового чаю .
Жителі вгамовувались і спокійно засинали , відпочиваючи від тривог .
Тим часом , Рилько і Пушок дістались озера вчасно .
Лебеді ще збирались у довгий переліт .
Наші крилаті герої швидко пояснили ситуацію , а лебеді сказали , що не так просто з ними полетіти .
Вони були б раді допомогти , бо теж любили Аніньку , але для перельоту потрібен внутрішній компас , перлина із Моря надії , куди вони летять зимувати .
Без неї легко заблукати в небі , навіть у ясну погоду .
Рилько - Дракон дістав свою Перлину Надії , яку колись жартома йому подарувала Ан'інька і проковтнув .
" Оце збіг !
Нічого не буває просто так ! " — подумав Пушок .
Вони вирушили зранку , на світанку , сонечко ще тільки прокидалось і останні зірки мерехтливо бажали їм удачі ( насправді це Фея Мерехтіння і мольфар Зікар благословляли їхню путь ) .
Переліт був довгим , дні і ночі без упину , в негоду , дощ і вітер , спекотне сонце і колючий мороз .
Недарма Рилько взяв із собою пляшечку соку із дерева сили , йому , тепер Дракону вистачало власної міці , але Пушок неодноразово дякував за бадьорість із пляшки .
Ковтнувши соку , до Єдинорога повертався його оптимізм , він розважав усю зграю жартами й оповідками , тож час минав трохи швидше , а летіти ставало легше .
Нарешті , коли сонце двадцять першого дня сідало за море , вони побачили Чорний Замок .
Він був надзвичайно гарним у останніх червоно - вогняних променях , наче світився золотом зсередини .
Дракон - Рилько і Пушок подякували Лебедям , зграя полетіла далі , за обрій , а наші герої приземлились біля замку .
І тут сталось дещо , що Пушок згадував до кінця свого життя , як найкращий жарт долі .
Назустріч їм вилетів Крук .
Він був чаклуном і спробував зупинити героїв електричними кулями - блискавками .
Але Рилько у формі Дракона за час перельоту страшенно зголоднів , побачивши Крука , він вирішив перекусити , тож спритно вивертаючись від куль , двічі махнув крилами і , роззявивши пащу , просто з'їв Крука за один раз .
Навіть жувати не довелось , проковтнув і все !
Пушок , підібгавши щелепу , розсміявся так , як уміють тільки Королівські Єдинороги і весело закружляв довкола .
Виявилось , що все зло і темнота були чорною магією Крука , вся його злоба втілювалась у цьому замку .
З'ївши птаха , Рилько розвіяв усі ці чари , крім одних .
Зайшовши до головної зали замку — золотої зали ( так - так , насправді це був надзвичайний Золотий Замок ) , вони побачили старця , що безутішно плакав над кам'яною скульптурою Аніньки .
Дракон - Рилько і Пушок вражено заклякли , з їхніх очей теж полились гарячі сльози відчаю і смутку .
Цей старець був татом Аніньки , королем , якого зачарував Крук багато років тому .
Тепер Король згадав усе , всі втрачені роки та скоєні його руками злочини і щиро розкаявся у своєму безсиллі .
Ці сльози , гарячі і щирі , сльози чистої любові , були сповнені справжньої , найсильнішої магії .
Вони побороли чари Крука і серце Анїньки знову стало теплим і м'яким , вона ожила .
Радість усіх була безмежна , усі сміялись і плакали від щастя .
Повернувшись до замку , Король і Принцеса влаштували величезне свято на все королівство .
Пушок навчився чаклувати ту магічну світломузику , тож тішив гостей до ранку .
А під мерехтливим світлом зірок Рилько - лицар ( він віднайшов у себе разом із силою Дракона ще й магічні здібності , тож міг перетворюватись з лицаря в дракона і навпаки за бажанням ) освідчився Анінці в коханні .
Зірки і сонце благословили їхній союз , тож на королівство чекало ще одне , найвеличніше свято , що трохи стурбувало Мудрого Королівсьвого Кухаря , тож він і сам випив трохи лавандового чаю .
Тато - король , Фея Мерехтіння і Закір - мольфар утішено посміхались , дивлячись на чисте кохання двох юних , але таких сміливих і добрих сердець .
