Ці слова були такими неочікуваними і безглуздими , що Степан вирішив , що йому почулося .
Геть розгублений , він риссю побіг до спальні і застиг на порозі .
Його волосся стало дибки , а на лобі з’явились дрібні крапельки поту .
Гість у кімнаті був вже не один , а в компанії .
В іншому кріслі сидів той самий тип , який йому привидівся в передпокої .
Тепер його було чітко видно : вуса - пір‘їнки , скельце пенсне поблискує , а іншого скельця нема .
Але в спальні справи виявились ще гіршими : на пуфику ювелірки в невимушеній позі розвалився хтось третій , а саме — неймовірних розмірів кіт із чаркою горілки в одній лапі та виделкою , на яку він встиг наколоти маринований гриб , — в іншій .
Світло , і без того слабке в спальні , зовсім почало гаснути в очах Степана .
« Ось так , виявляється , і сходять з глузду ! » — подумав він і схопився за одвірок .
