Себе Маргарита бачити не мала змоги , але вона добре бачила , як змінився майстер .
Волосся його біліло тепер при місяці та ззаду збиралося у косу та вона летіла за вітром .
Коли вітер віддував плащ від ніг майстра , Маргарита бачила на ботфортах його згасаючі зірки шпор .
Подібний до юнака - демона , майстер летів , не відводячи очей з місяця , але посміхався їй , ніби добре знайомій та улюбленій , і щось за набутою у кімнаті N 118 звичкою сам собі бурмотів .
І , нарешті , Воланд летів також у своєму справжньому обличі .
Маргарита не могла б сказати , з чого зроблено повід його коня , та думала , що , можливо , це місячні ланцюжки та сам кінь — тільки глиба мороку , та грива цього коня — хмара , а шпори вершника - — білі плями зірок .
Так летіли у мовчанні довго , допоки і сама місцевість внизу не стала змінюватися .
Сумні ліси потонули в земному мороці та потягли за собою й тьмяні леза рік .
Внизу з'явилися і стали виблискувати валуни , а поміж них зачорніли провали , в які не проникало світло місяця .
