...
На початку часів було два брати - близнюки , одного звали Чоловік ( Людина ) ( праіндоєвропейською — * Manu ) , другого — Близнюк ( * Yemo ) .
Вони подорожували космосом у супроводі великої корови .
Врешті - решт Чоловік та Близнюк вирішили створити світ , в якому ми тепер живемо .
Для цього Чоловік повинен був принести в жертву Близнюка ( або , у деяких варіантах , корову ) .
З частин цього принесеного в жертву тіла , за допомогою богів неба ( Отець-Небо , Грозовий бог війни та Божественні Близнюки ) , Чоловік створив вітер , сонце , місяць , море , землю , вогонь і , нарешті , різних людей .
Чоловік став першим жерцем , творцем ритуального жертвоприношення , яке лягло в основу світового порядку .
Після того як світ було створено , небесні боги віддали худобу " Третьому чоловіку " ( * Trito ) .
Але худобу підло викрав триголовий та шестиокий змій ( *Ngwhi — праіндоєвропейський корінь , що означав заперечення ) .
Третій чоловік попросив бога грози допомогти йому повернути худобу .
Разом вони пішли в печеру ( або на гору ) до чудовиська , вбили його ( або бог грози вбив його самостійно ) , і звільнили худобу .
*Trito став першим воїном .
Він повернув багатство людям , а худобою , яку він віддав у дар жерцям , забезпечив небесним богам їхню частку у вигляді диму від жертовних багать .
Це стало запорукою того , щоб цикл віддачі між богами і людьми тривав .
Ці два міфи мали фундаментальне значення для праіндоєвропейської системи релігійних переконань .
* Manu та * Yemo відображені у міфах створення світу , збережених багатьма гілками індоєвропейських мов , в яких * Yemo виступає як індійський Яма ( Yama ) , авестійський Їма ( Yima ) , скандинавський Імір ( Ymir ) , і , можливо , римський Рем ( Remus ) ( від *iemus — архаїчної форми *yemo , що означало " близнюк " ) ; а Чоловік постає як давньоіндійський Ману ( Manu ) або германський Маннус ( Mannus ) , який у парі з Близнюком створили світ .
Діяння Тріто ( * Trito ) досконало проаналізував Брюс Лінкольн ; він знайшов одну й ту саму основну сюжетну лінію героя , що повернув первісну втрачену худобу , відібравши її в триголового чудовиська , що було відбито в давньоіндійському , іранському , хеттському , давньоскандинавському , римському та грецькому міфах .
Міф про Чоловіка та Близнюка визначив важливість жертви та жерця , який розподіляв жертву .
Міф про " Третього " визначав роль воїна , який діставав тварин для людей і богів .
Багато інших тем також відбиті в цих двох історіях : індоєвропейське захоплення двійками , об'єднаними з трійками , які знову і знову з'являлися — навіть у метричній структурі індоєвропейської поезії ; тема пар , які являли собою магічну та правову силу ( Близнюк і Чоловік , Варуна - Мітра , Один - Тир ) ; і поділ суспільства та космосу на три основні функції або ролі : жрець ( як у його магічних , так і в правових аспектах ) , воїн ( Третій ) , і пастух / хлібороб ( корова або худоба ) .
Для мовців праіндоєвропейської мови одомашнена худоба була основним символом великодушності богів та продуктивності землі .
Люди були створені з частин первісної корови .
Ритуальні обов'язки , які визначали " правильну " поведінку , оберталися навколо цінності худоби , як моральної , так і економічної .
Праіндоєвропейська міфологія була , по суті , світовідчуттям людей , що базувалося на особі чоловічої статі , — людей , які займалися тваринництвом ; вони не обов'язково були кочовиками , що гнали худобу , але , безперечно , вони найбільше шанували синів та худобу .
Чому ж худоба ( і сини ) були настільки важливі для них ?
...
Одомашнена худоба та вівці започаткували революційні зміни в експлуатації людьми Понтійсько - каспійських степів .
Оскільки худоба та вівці культивувалися так само , як і люди , вони становили складову повсякденної праці та турботи про те , щоб не було контакту з дикими тваринами .
Люди ототожнювали себе зі своєю худобою та вівцями , писали про них вірші та використовували їх як гроші у приданому , виплатах боргів та оцінці соціального статусу .
Худоба також переробляла траву .
Вона перетворювала рівнинні трави , які не мали для людини цінності і , навіть , були ворожими для неї , на шерсть , повсть , одяг , намети , молоко , кисле молоко , сир , м'ясо , кістковий мозок та кістки — основу і життя , і багатства .
Стада худоби та овець можуть швидко зростати навіть із невеликою вдачею .
Але оскільки вони вразливі до поганої погоди та крадіжок , то поголів'я також може швидко знижуватися .
Пасіння худоби було нестабільним видом господарства з постійними успіхами та невдачами ; воно потребувало гнучкої та прагматичної соціальної організації .
Оскільки худобу та овець легко можна вкрасти ( на відміну від зернових культур ) , люди , які вирощують худобу , як правило , мають проблеми зі злодіями , і це спричиняє конфлікти та війни .
За цих обставин брати намагаються зберігати кревну близькість одне з одним .
В Африці , серед племен банту , розповсюдження тваринництва , імовірно , призвело до втрати форм соціальної організації , організованих за материнською лінією та до розповсюдження форм соціальної організації , що ґрунтувалися на спорідненості за батьківською лінією та були орієнтовані на чоловіків .
Тваринництво також створило абсолютно нові види політичної влади та престижу , узаконюючи ретельно розроблені публічні жертвопринесення та дарунки тварин .
Взаємозв'язок між худобою , братами та владою став тією основою , на якій у товариствах , що говорили індоєвропейськими мовами , розвинулися нові форми ритуалів та політики , орієнтованої на чоловіків .
Ось чому корова ( і брати ) зайняла центральне місце в індоєвропейських міфах про початок світу .
< ... >
...
Вози , що риплять і котяться степом поміж стад овець з густою вовною , вже не були дивовижею і стали звичайним явищем степового життя десь між 3300 і 3100 роками до н. е .
Приблизно в той самий час клімат у степах став значно сухішим і холоднішим , ніж у період енеоліту .
Перехід до сухіших умов датований періодом з 3500 до 3000 рр . до н . е . , завдяки даним пилку в нижній частині басейну Дону , на середній Волзі та у північних казахстанських степах .
У міру того , як степи висихали і розширювалися , люди намагалися утримувати свої стада нагодованими завдяки тому , що переміщали їх частіше .
Вони виявили , що завдяки возу можна рухатись безкінечно .
Вози та верхова їзда уможливили нову , більш мобільну форму скотарства .
Завдяки возу , завантаженому наметами та провізією , пастухи могли виводити стада з долин річок і жити протягом тижнів або місяців у відкритих степах між великими річками — у більшості євразійських степів .
Земля , яка до того була відкритим і диким простором , стала пасовищем , яке вже належало певним людям .
Незабаром ці рухомі клани скотарів зрозуміли , що більші пасовища та мобільні домівки дозволяють їм утримувати більші стада .
На тлі суперечок щодо кордонів , пасовищ і сезонного руху необхідно було встановити нові правила , щоб визначити , кроки , що вважаються прийнятними — люди почали керувати своєю міграційною поведінкою на місцевому рівні .
Ті , хто не брав участі в цих угодах або не визнавав нових правил , стали культурно Іншими , і це стимулювало усвідомлення про окрему ідентичність представників ямної культури .
Таке самоусвідомлення , ймовірно , звело кілька ключових форм поведінки у соціальні сигнали .
Ці форми поведінки викристалізувались у досить стійкий комплекс у степах навколо нижньої течії Дону та Волги .
Їх супроводжували діалекти — варіанти мовлення пізньої праіндоєвропейської мови .
Це і є та послідовність змін , яка , на мою думку , призвела до виникнення нового способу життя , висловленого з археологічної точки зору у ямному ареалі , що датується періодом близько 3300 - 2500 років до н. е .
Поширення ямної культури стало матеріальним проявом поширення пізньої праіндоєвропейської мови степами Причорномор’я та Каспію ...
...
Чи ареал ямної культури поширювався на сусідні регіони таким чином , який би відповідав відомій близькості та послідовності відокремлення гілок індоєвропейських мов ?
Це питання також складно простежити з археологічної точки зору , але рух людей ямної культури , на диво , збігається з тим , що ми б очікували , дуже добре .
Спочатку , прямо перед появою ареалу ямної культури , від репінської культури Волго-Уральського регіону відділилася підгрупа , яка мігрувала через казахстанські степи приблизно у 3700 - 3500 рр . до н . е . і оселилася на Західному Алтаї , де вона стала афанасіївською культурою .
Відокремлення афанасіївської культури від репінської , імовірно , являло собою відокремлення носіїв пратохарської мови від класичної праіндоєвропейської мовної спільноти .
Пізніше , за три - п'ять століть після того , близько 3300 р . до н . е . , швидке поширення ранньої ямної культури по степах Причорномор'я та Каспію розкидало мовців пізніх праіндоєвропейських діалектів і посіяло насіння регіональної диференціації .
Після перерви , що тривала лише одне- два століття , приблизно у період 3100 - 3000 рр . до н . е . , із західного регіону ямної культури вийшов великий міграційний потік , який протягом доби ранньої бронзи попрямував вверх долиною Дунаю та в Карпатський басейн .
До цієї події можна віднести буквально тисячі курганів ; така міграція , цілком резонно , могла дати поштовх розвиткові діалектів - пращурів кількох західних індоєвропейських мовних гілок , зокрема , праіталійської та пракельтської .
Коли цей рух сповільнився або зупинився , приблизно у 2800 - 2600 рр . до н . е . , люди пізньої ямної культури напряму зустрілися з людьми , які встановлювали курганні могильники культури шнурової кераміки у передгір'ях східних Карпат — і це була історична зустріч , завдяки якій діалекти , що були предками північних індоєвропейських мов ( германських , слов'янських , балтійських ) , почали поширюватися серед східних груп ареалу шнурової кераміки .
Нарешті , наприкінці періоду середньої бронзи , приблизно 2200 - 2000 рр . до н . е . міграційний потік вийшов із пізньої ямної / полтавкинської культури середньої частини Волго-Уральського регіону і попрямував на схід , навколо Південного Уралу , створюючи синташтинську культуру , яка , майже напевно , являла собою предка індоіранської спільноти .
Ареал ямної культури відповідає очікуванням щодо пізніх праіндоєвропейців у різних аспектах : хронологічному ( збігається час ) , географічному ( збігається місце ) , матеріальному ( вози , коні , жертви тварин , племінне скотарство ) , лінгвістичному ( обмеженість стійкими кордонами ) ; і це спричинило міграцію в очікуваних напрямках та в очікуваній послідовності .
Рання праіндоєвропейська мова , імовірно , розвинулася між 4000 і 3500 до н . е . у Донсько - Волго-Уральському регіоні .
Пізня праіндоєвропейська , з о-основами та повноцінною лексикою , що описувала переміщення на возах , швидко розповсюдилася причорноморсько - каспійськими степами з появою ямної культури — починаючи приблизно з 3300 р . до н . е .
Станом на 2500 р . до н . е . ареал ямної культури розпався на дочірні групи , починаючи з появи катакомбної культури у Донсько - Кубанському регіоні та полтавкинської культури у Волго - Уральському регіоні близько 2800 р . до н . е .
Пізня праіндоєвропейська мова станом на 2500 рік до н . е . була вже настільки різноманітною , що її , ймовірно , вже не існувало .
Знову ж таки , зв'язок зі степовими археологічними даними є переконливим .
