— Ну , як ?
Що ? — запитав генерал , моргаючи червоними очима .
— Є хворі ?
Отримавши відповіді , генерал , маленький і худий , пожував , подумав і сказав , звертаючись до одного із офіцерів :
— У вас корінний їздовий третього знаряддя зняв наколінник і повісив його , каналья , на передок .
Покарайте його
Він підняв очі на Рябовича і продовжував :
— А у вас , здається , нашильники занадто довгі ...
Зробивши ще кілька нудних зауважень , генерал подивився на Добитко і посміхнувся .
— А у вас , поручнику Лобитко , сьогодні дуже сумний вигляд , — сказав він .
— За Лопуховою сумуєте ?
Га ?
Панове , він за Лопуховою сумує !
Лопухова була дуже огрядна і дуже висока дама , якій було давно за сорок .
Генерал мав слабкість до крупних осіб , хай якого віку вони були , підозрюючи в цій пристрасті і своїх офіцерів .
Офіцери поважно посміхались .
Бригадний , задоволений тим , що сказав щось дуже смішне і їдке , сильно засміявся , торкнувшись кучерської спини і козирнув .
Коляска покотилася далі .
