" Дивовижно гидке становище ! — думав він , намагаючись вдати байдужого .
— Колезький асесор з немовлям йде по вулиці !
О , господи , якщо хтось побачить і зрозуміє , в чому річ , я мрець .
Покладу я його на цей ґанок .
Ні , стривай , тут вікна відчинені , може спостерігає хто - небудь .
Куди б його ?
Ага , ось що , віднесу я його на дачу купця Мєлкіна ...
Купці — народ багатий і жаліслівий ; можливо , ще і подякують і на виховання до себе візьмуть " .
І Мігуєв вирішив нести немовля неодмінно до Мєлкіна , хоч купецька дача розташовувалася на крайній вулиці дачного селища , прямо біля річки .
" Тільки б він у мене не розревівся і не випав з вузла , — думав колезький асесор .
От же ж точно : дякую — не очікував !
Під пахвою несу живу людину , наче портфель .
Людина жива , з душею , з почуттями , як і усі ...
Якщо , чого доброго , Мєлкіни візьмуть його на виховання , то , мабуть , вийде з нього якийсь такий - сякий ...
Мабуть , вийде з нього який - небудь професор , полководець , письменник ...
Адже все буває у світі !
Зараз я несу його під пахвою , як якусь погань , а років через 30 - 40 , мабуть , доведеться перед ним стояти в позі " струнко " ...
