Він побачить солідну людину похилого віку з бородкою , яка сидить на лавочці , у пенсне та з трохи свинячими лініями обличчя .
Іван Миколайович завжди застає цього мешканця особняка в одній і тій самій мрійливій позі , з поглядом , зверненим до місяця .
Іванові Миколайовичу відомо , що , насолодившись місяцем , сидячий тут - таки переведе очі на вікна ліхтаря та впреться в них , наче очікуючи , що зараз вони розчахнуться і з'явиться на підвіконні щось незвичайне .
Усе подальше Іван Миколайович знає напам'ять .
Тут треба неодмінно якомога глибше заховатися під решіткою , бо от зараз сидячий почне неспокійно хитати головою , блукаючими очима ловити щось у повітрі , неодмінно захопливо посміхатися , а потім він ураз всплесне руками у якійсь солодкуватій тузі , а потім і просто задоволено голосно буде бурмотіти :
— Венера !
Венера !..
Ох я , дурень !..
