Частина перша : Прибуття
У 7528 літі від Трипільського потопу , або як то по-новому називают 2020-го року від різдва Христового поїхало три легіні Олег , Іван і Павло на тритижневе гірське літнисько у серці Карпат .
І не абикуди , а на Криворівненське порядне ґаздівство .
Остапову хату — юнака та Олегового студента , що із родителями жив у селі , та мав іще стару ґазду пращурів межи гори Ігрец .
На ґазді тий було усе : і хата із літньов кухнею , і стодола зі стайнев , такі садок із яблуньками , грушками , сливками та вишнями .
Кожен із дружної ватаги навіть вітавси по своєму :
Іван відав : “ Дайбоже щастя ! ” , Олег казав : “ Слава Богу ! ” , а Павло говорив : “ Слава Ісусу Христу ! ” .
Бо так звично для місцевих — по-божески вітатися , а не цево “ Добрий день ! ” , адже де то видано аби у природі кожен день був добрим ?
Чи нема на тім світі лиха чорного і біди стуженої , мороку страшного та й гніву сліпого , чи болі тяжкої заздрощами ситими підперезаними ?
Вітати зачинали на селах Франківщини один другого божескою славою .
Як хто трудитси міцно , то клянут ще із далека , голосно та гучно : “ Боже помагай ! ” аж відлунює від гори .
На таке вітання бравий ґазда завше відкаже - відповість : “ Дай Боже і Вам ! ” .
Благодарного і благолюбивого ґазду відразу видко : доріжка розчищена від золи та пилюки , умиванка налагоджена у найясніщому місці біля хати , аби гріласи , дрова наколоті - назбирані у сухій місцині , лятрина - смітник на гадюшнику , ґанок при вході , покуття , усе у порядку священному , усюди лад цілісний .
Так і наші легіні усе разом хвацько - хутко облагородили , розвідали молочний і джерельний шлях , схід і північ , захід і південь , піч і покуття .
Сходило благе животворяще ярило - сонечко поверх Писаного каменя .
Відали старі гуцули ніби після того як чорнобоговий змій тряс тричі землю , аби її перевернути то й утворились тоді усі гори разом із Карпатами .
Утворились тогди і долини - западини із рівної наче яйце матінки сирої землі .
Розкололася тоді твердь і почала сунути одна на одну невіданими досі силами .
Як теє трапилося на шляху Дажбожому , то прийшов на скелясту гору і своєю правицею висік вогнекудру усевічно палаючу чашу — цим звівши перший храм на усій матінці - землі .
На півночі за Ігрецем стояла гора Терношора , древнє святилище Лади богородиці лишене самим Сарматським морем після потопу , звідти із тих піщаних скель часто сипалиси чорні дощові хмари .
А вагітні родителі пращури ходили аби треби давати для здорових діток у Роді .
На південнім небокраї верховіли снігові буйні чорногірські хребти із ребрами та й сам високий піп Іван , або чорний Іван-Купайла .
Такий чорний як нич без сонечка праведного - усетворящого , як сама смола вЯзуча , така шо і ніодин плуг не розоре , ніодин ніж не розірже , і ніоднов сокиров не розколе .
А заходило ярило - сонечко за Ігрецевий хребет із своїми лісами пахучими , хворими травними грибками , які на кожнім дереві снуютси , та яструбами літучими .
Ген за ним сиділа сама Говерла , та видіти градієнт кольорів од жовтогарячого до фіолетохолодного над лісами Ігрецевими було нам може і ліпшим за саму Говерлу із її снігами .
Правило над юнаками добре триголосе віче , яке здіймали за кожним питанням , шо стосуєси кожного .
Нігде не було аби один помикав іншим , чи пудив уночі кого , чи нівечив душу клятословом .
Усе що ґаздувалося — то вічева була бесіда : що будемо їсти , як будемо спати , хто йде за молоком , а хто до села за продуктами , хто за водов технічною , хто за питтєвою .
Вічем вирішували як побутові питання , так і плани розвідок , мандрівок чи витівок .
Зраненька трудилися усі хто як умів і волів .
Іван найперше бравси очищати яке - де гілля дерев від єдучого чорного грибка та сухих пальців , шо мертво тирчали аби виколоти кому око .
Явні стежинки розшукував серед зарощених ґаздів , куда яка колись за пращурів вела .
Навіть берізки між дощем прискрипали - пригадували чурів , аби серед ню не збирали соку , руколючи - вирубуючи дири у стовбурах та й забуваючи за них .
Бувало мусив Іван іти рубати смереку додолу буреєм розломану .
Як перекриє шляхи , то брав моцну сокиру та і славним співом не завтра і не вчора , а нині .
Відав Іван : « тілько нині - при-нені , у цей святий час можна сотворити те , шо душев хочеці ! »
Олег із Павлом трудилиси навчаючи студентів академії від самого раня .
Для Павла як чергового учителя обовЯзком є ранкова збірка на дев’яту ранку , та й був він тому першим хто прокидавси та прокидав інших теплими голосами студентів .
У програму навчання входили різні лекції у реальному часі , емоційні вечори та рефлексії як основа .
Поєднання ґанку , комп’ютера на колінах та краєвиду на чорногірські хребти із селом створювали надзвичайні відчуття .
По полудню збиралиси готувати обід , який вирішили триєдно .
Ділили працю нарівно : як перший готує зупу , то другий йому підготовлює смаколики : нарізає , миє чи носить .
Третій може за той час канапок наробити , або яку іншу закуску , салат чи приправу .
А як хто не мав часу , або наснаги трудити обід , то завше міг завершити його миттям брудного начиння .
Так у вічнім балансі , у золотому вічеві , було у них організоване ґаздування .
Була між ними згода така , що навіть як у шахи хто програвав , то умів програвати і не гнівавси , бо то єси нечестиве діло , а трудивси над золотими зернами - висновками .
Так і награли Олег із Іваном рівненку 9 : 9 , ніби сам бог поцілував у скроні .
Такий завзятий , стрімкий , наче сам Черемош турнір був між ними , так перунились на тій дошці наче білий та чорний .
Але то була у молодиків забава вечірня , коли вже ніц нема шо до труду , перше ніж іти до сну .
Напевне і сили вже такої лютої не було , та й розум був уже не такий гострий .
Цінувала ватага труд кожного : тонку дровку - стікавку , аби дощ із даху не летів на сам ґанок , а збиравси , а одним ручійком спадав збоку на коліно .
Унизу мож було поставити відро аби набралоси , або всякий міг зуби почистити і лице умити коли дощі ходили .
Не міг зруйнувати чи зломити ніодин , бо користь із того була кожному .
Цінували наколоті одним дрова , шо гріли нашу піч у стужені нічні холода із обрубаних другим палиців садових .
Заскладає і запалить у печі третій завше ті дрова , аби гріла тепличка до самого раня .
Майорів синьо - жовтий прапор у наших ґаздів кожен день , чи це дощ , чи спека , чи вітряна буря , абись і навна тиха година , чи яскрава праведна світанкова .
Кожен своїм трудом і требом приклавси до него .
Мотузку дав Павло : аби було на чім триматиси , Іван дав булавку : аби зафіксувати стяг на мотузці , а Олег мудро то все ізчіпив , аби конструкція була довговічною наче самі гори .
Кожен із легінів був особливим від природи матері .
Найстарший сотворений як князь : спритний і швидкий , що міг організувати труд , або швидкою силою відсікти дурниці - пустощі , або ворога .
Середущий сотворений як старий волхв : високий та уважно - відомий .
Тому і досягав до високих хмар та святилищ , тримав життя у чолі , аби могти кожному повідати .
А наймолодший сотворений як коваль : сильною міцною рукою тримав обістя .
Знав гори наче свої пЯть пальців і добре дбав за пічкою та їжою .
Три різні сили воз'єднані у ще більшу трисилу : наче сама тризуба тризна піклуваласи над тою ватагою .
Так і світло - сміх котився від їхньої хати на ціле село , розливаючись добрим відлунням .
