“ Розповідь про неспокій ” Юрій Смолич
Цього року мені , на жаль , бракує часу , щоб підтримувати тогорічний темп читання ( 39 книжок за рік ) , а тим паче писати про прочитане .
Але про цю книжку я просто не міг на написати .
Історія дуже швидко забувається та фабрикується .
І зазвичай у нас немає часу , щоб розбиратися та перевіряти .
От ми і віримо у всілякі нісенітниці , котрими нас частують медіа .
“ Розповідь про неспокій ” — це своєрідний часопис радянської літературної історії Харкова за 20 – 60 роки минулого століття .
Що ж змінилося за 100 років ?
Не так багато , на жаль …
Коли все тільки починалося
Про книжку я дізнався з чудового допису Анастасії Ковальової на DOU .
Це один із насправді багатьох випадків , коли пишаєшся представниками української ІТ -спільноти — дуже раджу прочитати , якщо цікавитеся історією нашого міста .
Так от , історія починається з прибуття Юрія Смолича ( автор книги ) до Харкова , столиці УСРР , у складі театру імені Франка .
З першого тижня він потрапив у вир культурного життя міста , де і залишився аж до останніх своїх днів .
Завдяки цьому він був близько знайомий з багатьма видатними культурними діячами тих часів , відомих і донині : Олександр Довженко , Василь Блакитний , Микола Хвильовий , Микола Куліш , Майк Йогансен , Остап Вишня ( Губенко ) , Лесь Курбас , Ярослав Галан , Мирослав Ірчан та багато інших .
Я не переповідатиму вам змісту книги , бо вона й справді доволі містка та цікава .
Прочитати її можна онлайн .
Також раджу завітати на сайт , що розповідає історію будинку “ Слово ” , де свого часу проживало майже все “ розстріляне відродження ” .
Натомість поділюся з вами кількома скріншотами моїх улюблених сторінок та кількома думками , які викликав у мене цей твір .
Ідеї проти інструментів
Що більше я живу і дізнаюсь про цей світ , то більше доходжу висновку , що не так ідеї визначають людину , як інструменти , що їх вона використовує для досягнення цих ідей .
Сьогодні , особливо серед молоді , прийнято вважати , що СРСР було чистим злом як ідейно , так і фактично .
Але то , більшою мірою , через небажання копнути глибше та через природну людську схильність до спрощувань та узагальнень .
Ідеї комунізму були і залишаються дуже привабливими .
В ті часи найкращі представники наших народів працювали з усіх сил над втіленням цих ідей .
Але , на жаль , на заваді їм стали ті , котрим було не принципово — “ обивателі ” іншими словами .
Саме такі люди піднялись до самих верхів партії , бо не цуралися жодних методів .
А потім тими самими методами почали нищити всіх незгодних .
Так і загинуло ( часто в буквальному значенні ) комуністичне відродження , а з ними і сам комунізм .
Так само потерпає Україна і сьогодні від того , що насправді талановитим людям заважають працювати усілякі посередності “ у керма ” .
Тож наступного разу , коли просуватимете ваші ( та чи справді вони ваші ? ) ідеї , обов’язково задумайтеся над вашими методами .
Ніщо не дає вам права ображати людей , котрі притримуються інших політичних , релігійних або ж соціальних поглядів .
Мовне питання
Від початку подій книги минуло вже майже 100 років , а те “ мовне питання ” як було , так є і буде .
Якщо радянська влада не змогла його вирішити силою , то не зможе вже ніхто .
“ Мовне питання ” було , є і буде лише інструментом для розпалювання ворожнечі і розбрату серед українського народу .
Лише вороги країни можуть пропонувати репресії будь-якої з мов , якими розмовляють українці .
Бо не мова робить нас українцями , а любов до України та тих , хто нас оточує .
Саме любов , а не пристрасть .
Я спілкуюся 4 мовами і планую вивчити ще кілька .
Чи робить це мене поганою людиною ?
Чи менше я від того українець , що спілкуюся у побуті російською чи французькою ?
Гадаю , що ні .
Висновки
Будь ласка , будьте відкритими до всього нового , але цікавтеся минулим .
Не дозволяйте суспільству нав’язувати вам його думку .
Розвивайте критичне мислення .
Читайте .
Думайте .
Живіть .
