Дядько Скрудж став таким радісним і добросердечним , що він нерозбірливо подякував би групі , яка не помічала його присутности , якби Мара дала йому час .
Та вся ява зникла , щойно його небіж промовив останнє слово .
Він і Мара знову йшли далі .
Багато було побачено , багато пройдено , а чи не більше домів відвідано , та завше зі щасливим кінцем .
Мара стояла коло ліжок із хворими , що вони радісні ; у дальніх землях , що вони біля дому ; біля нескорених , що вони спокійними були у вищій надії ; поблизу бідности , що багатством зветься .
В притулку , лікарні та в'язниці , в кожному прояві відчаю , де бідний чоловік з малими можливостями не зачинив дверей , і випустив Мару надвір , він полишив своє благословення , і вчив Скруджа своїх цінностей .
