Оркестр закінчив грати марш і , на початок балу , через хвилину зазвучав веселий вальс .
— Боже , невже не можна якось допомогти ? — зі стогоном промовила Ольга Іванівна .
— Миколо , ти лікар і мусиш знати , що робити !
Зрозумійте , що я не витримаю цієї втрати !
Я не переживу !
Лікар , який не вмів спілкуватися з жінками , які ридають , зітхнув і тихо пройшовся по кімнаті .
Минуло кілька млосних пауз , які переривалися плачем і безмістовними питаннями .
Оркестр уже встиг зіграти кадриль , польку і знову кадриль .
Зовсім стемніло .
В суміжній залі служниця засвітила лампу , а лікар , весь цей час тримаючи в руках капелюха , намагався щось сказати .
Ольга Іванівна кілька разів заходила до сина , сиділа біля нього десь пів години і поверталася в кімнату ; час від часу плачучи і стиха обурюючись .
Час болісно минав , — і вечір , здавалося , ніколи не завершиться .
