( до речі , в заголовку і на кнопці пропущені лапки :))
Якщо говорити про те , чи була я мрійливою дитиною — о , так !
Мої мрії змінювали одна одну десь приблизно кілька разів на рік , а то й частіше .
Коли я дізналась , о моя мама була медсестрою , я , звичайно , теж мріяла про кар'єру медика .
Трохи згодом , прочитавши у віці десь приблизно 10 років " Педагогічну поему " Макаренка , я загорілась бажанням стати педагогом .
Це бажання підігріло ще кілька книжок на педагогічну тематику , на жаль , не згадаю вже , які саме ; але досить тривалий час ( десь із пів року вчителювання — моє покликання .
Але зачекайте , таки згадала — " За снігами білими " ( на жаль , не пам'ятаю автора ) , це була , мабуть , друга книга , яка надихнула на бажання займатись саме педагогікою .
Потім мене відпустило , бо , по-перше , стало зрозуміло , що я не дуже люблю людей , а особливо — дітей .
Водночас я згадала про пристрасть до малювання , що з'явилась ще задовго до , бо малювати я почала років у три — ще коли не навчилась читати .
Вважала себе великим художником , навіть три місяці відвідувала художню школу свого часу .
Пішла звідти так само стрімко , як і прийшла — бо стало скучно , нічого нового мене не вчили .
Потім багато ще було мрій та мрієчок , нічого суттєвого , але наприкінці школи дуже хотіла стати програмістом ( тоді це ще не було в тренді ) .
Але , обираючи виш для вступу , під тиском обставин та власної невпевненості обрала таки іншу спеціальність , про що шкодувала всі роки навчання у виші ( хоча жодного разу не шкодую про ці роки самі по собі ) .
Далі роки роботи та кар'єрних коливань , але врешті - решт два з гаком роки тому моя мрія ( одна з них , ви ж не подумайте , що то була єдина протягом усього часу , який я скромно пропустила ) здійснилась .
Список із мрій став коротшим на одну позицію , з роками збільшившись до розміру траси Київ — Чоп , що навпіл розрізає місто мого дитинства
