А вранці він сидів на ліжку і , посміхаючись , говорив Дашеньці :
— Хто живе правильним і регулярним життям , дорога сестро , того ніяка отрута не візьме .
Ось хоч би мене взяти в приклад .
Був я на краю загибелі , вмирав , мучився , а тепер нічого .
Тільки в роті попалили та в горлянці саднить , а все тіло здорове , слава Богу ...
А чому ?
Тому що регулярне життя .
— Ні , це значить — гас поганий ! — зітхала Дашенька , думаючи про витрати та дивлячись в одну точку .
— Отже , крамар мені дав не кращого , а того , що півтори копійки фунт .
Страдниця я , нещасна , нелюди - кати , щоб вам на тому світі так жилося , іроди прокляті ...
І пішла , і пішла ...
Вірочка
Іван Олексійович Огнєв пам'ятає , як того серпневого вечора він з дзвоном відчинив скляні двері та вийшов на терасу .
На ньому була тоді легка крилатка [ 31 ] і крислатий солом'яний капелюх , та сама , яка разом з ботфортами валяється тепер у пилу під ліжком .
В одній руці він тримав велику в'язку книг і зошитів , в іншій — товсту сучкувату палицю .
