Злива линула неочікувано , і тоді гроза перейшла в ураган .
У тому самому місці , де близько полудня біля мармурової лавки в саду спілкувались прокуратор і первосвященник , з ударом , схожим на гарматний , як тростину переламав кипарис .
Разом з водяним пилом і градом на балкон під колони несло зірвані троянди , листя магнолій , маленьки сучки та пісок .
Ураган шматував сад .
У цей час під колонами перебувала тільки одна людина , і ця людина був прокуратор .
Тепер він сидів не в кріслі , а лежав на ложі біля низького невеликого столу , заставленого стравами і вином у глечиках .
Інше ложе , пусте , стояло з іншого боку столу .
Біля ніг прокуратора простягалася неприбрана червона , наче кривава , калюжа і валялися осколки розбитого глечика .
Слуга , який перед грозою накривав для прокуратора стіл , чомусь розгубився від його погляду , розхвилювався від того , що чимось не догодив , і прокуратор , розізлившись на нього , розбив глечик на мозаїчну підлогу , проговоривши :
