Володя впізнав цей голос і перелякано підняв голову .
— Хто тут ? — питала Нюта , входячи в альтанку .
— Ох , це ви , Володю ?
Що ви тут робите ?
Думаєте ?
І як це можна все думати , думати , думати ... так можна з глузду з'їхати !
Володя піднявся і розгублено подивився на Нюту .
Вона щойно повернулася з купальні .
На її плечах висіли простирадло і волохатий рушник , і з-під білої шовкової хустки на голові виглядало мокре волосся , яке прилипло до чола .
Від неї йшов вологий , прохолодний запах купальні і мигдалевого мила .
Від швидкої ходи вона захекалася .
Верхній гудзик її блузи був розстебнутий , так що юнак бачив і шию , і груди .
— Чому ж ви мовчите ? — запитала Нюта , оглядаючи Володю .
— Неввічливо мовчати , коли з вами говорить жінка .
Який ви , однак , тюлень , Володю !
Ви все сидите , мовчите , думаєте , як філософ якийсь .
У вас зовсім немає життя і вогню !
Прикрий ви , їй - богу ...
У вашому віці потрібно жити , стрибати , базікати , упадати за жінками , закохуватися .
