І цей худенький чорнявий хлопчик з щетинистим волоссям і веснянками здавався дівчаткам незвичайним , чудовим .
Це був герой , рішучий , безстрашний чоловік , і гарчав він так , що , стоячи за дверима , справді можна було подумати , що це тигр чи лев .
Коли дівчатка повернулися до себе й одягалися , Катя з очима , повними сліз , сказала :
— Ох , мені так страшно !
До другої години , коли сіли обідати , все було тихо , але за обідом раптом виявилося , що хлопчиків немає вдома .
Послали в людську , до стайні , у флігель до прикажчика — там їх не було .
Послали в село — і там не знайшли .
І чай потім теж пили без хлопчиків , а коли сідали вечеряти , матуся дуже турбувалася , навіть плакала .
А вночі знову ходили в село , шукали , ходили з ліхтарями на річку .
Боже , яка піднялася метушня !
