Потім — як вам це подобається ?
— Надійка на maman підходить до мене , обіймає мене і каже :
— Бог вас благословить !
Ти ж дивись , люби її ...
Пам'ятай , що для тебе вона приносить жертву ...
І тепер мене одружують .
У той час як я пишу ці рядки , над моєю душею стоять боярини і кваплять мене .
Ці люди позитивно не знають мого характеру !
Адже я запальний і не можу за себе поручитися !
Хай йому чорт , ви побачите , що буде далі !
Везти під вінець запального , оскаженілого чоловіка — це , по-моєму , так само нерозумно , як просовувати руку в клітку до розлюченого тигра .
Побачимо , побачимо , що буде !
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Отже , я одружений .
Усі мене вітають , і Варенька все тулиться до мене і каже :
— Зрозумій же , що ти тепер мій , мій !
Скажи ж , що ти мене любиш !
Скажи !
І при цьому у неї пухне ніс .
