— Геть звідси !
— Тобто ? — зойкнула раптом Щукіна .
— Як ви смієте ?
Я жінка слабка , беззахисна , я не дозволю !
Мій чоловік — колезький асесор !
Свердловина отака !
Схожу до адвоката Дмитра Карловича , то від тебе звання не залишиться !
Трьох мешканців засудила , а за твої зухвалі слова ти у мене в ногах валятимешся !
Я до вашого генерала піду !
Ваша величносте !
Ваша величносте !
— Пішла геть звідси , виразко ! — прошипів Олексій Миколайович .
Кістунов відчинив двері та подивився на присутніх .
— Що таке ? — запитав він плаксивим голосом .
Щукіна , червона , як рак , стояла серед кімнати та , обертаючи очима , тицяла в повітря пальцями .
Службовці в банку стояли по боках і , теж червоні , мабуть , замучені , розгублено переглядались .
— Ваша величносте ! — кинулася до Кістунову Щукіна .
— Ось цей , ось самий ... ось цей ... ( вона вказала на Олексія Миколайовича ) постукав себе пальцем по лобі , а потім по столу ...
Ви веліли йому мою справу розібрати , а він насміхається !
Я жінка слабка , беззахисна ...
Мій чоловік — колезький асесор , і сама я — майорська дочка !
