Ох ! — схаменувся Володя .
— Це , за честь маю уявити , мій товариш Чечевіцин , учень другого класу ...
Я привіз його з собою погостювати у нас .
— Дуже приємно , ласкаво просимо ! — сказав радісно батько .
— Вибачте , я по-домашньому , без сюртука ...
Завітайте !
Наталю , допоможи панові Черепіцину роздягнутися !
Господи - боже мій , та виженіть цього собаку !
Це покарання !
Трохи згодом Володя і його друг Чечевіцин , приголомшені галасливою зустріччю і все ще рожеві від холоду , сиділи за столом і пили чай .
Зимове сонечко , проникаючи крізь сніг і візерунки на вікнах , тремтіло на самоварі і купало свої чисті промені в полоскальній чашці .
В кімнаті було тепло , і хлопчики відчували , як у їхніх змерзлих тілах , не бажаючи поступатися одне одному , лоскотали тепло і мороз .
— Ну , ось скоро і Різдво ! — говорив співучо батько , крутячи з темно - рудого тютюну цигарку .
— А чи давно було літо і мати плакала , тебе провожаючи ?
А ти і приїхав ...
Час , брате , йде швидко !
Ойкнути не встигнеш , як старість прийде .
Пан Чібісов , їжте , прошу вас , не соромтеся !
У нас просто .
