— Втім , Nicolas , ви візьмете своїми душевними якостями , — зітхає Надійчина maman , ніби підкріплюючи якусь свою таємну думку .
А Надійка страждає за мене , але в той же час усвідомлення , що навпроти сидить закоханий у неї чоловік , приносить їй , мабуть , найбільшу насолоду .
Покінчивши з чоловіками , дівчата говорять про любов .
Після довгої розмови про любов одна з дівчат встає і йде .
Решта починають перемивати кісточки тій , що пішла .
Всі визнають , що вона дурна , нестерпна , потворна , що у неї лопатки немає на місці .
Але ось , слава Богу , йде нарешті покоївка , яку послала моя maman , і кличе мене обідати .
Тепер я можу залишити неприємну компанію і йти продовжувати свою дисертацію .
Встаю і кланяюся .
Варенькина maman , сама Варенька і різнокольорові дівиці оточують мене і заявляють , що я не маю ніякого права йти , так як дав їм вчора чесне слово обідати з ними , а після обіду йти в ліс за грибами .
Вклоняюся і сідаю ...
У душі моїй кипить ненависть , я відчуваю , що ще хвилина і — я за себе не ручаюсь , станеться вибух , але делікатність і боязнь порушити хороший тон змушують мене коритися дамам .
І я підкоряюся .
