Павло Васильович в душі був боязким і не вмів відмовляти .
Коли йому здалося , що пані ось-ось заплаче і стане на коліна , він зніяковів і розгублено пробурмотів :
— Гаразд , прошу ... я послухаю ...
Пів години я готовий .
Мурашкіна радісно вигукнула , зняла капелюшок і , вмостившись , почала читати .
Спочатку вона прочитала про те , як слуга і покоївка , прибираючи вітальню , довго говорили про пані Анну Сергіївну , яка побудувала в селі школу та лікарню .
Щойно лакей вийшов , покоївка висловила монолог про те , що навчання — світло , а неуцтво — тьма ; згодом Мурашкіна повернула слугу у вітальню і змусила його до довгого монологу про пана генерала , що не терпить переконань доньки , збирається видати її заміж за багатого молодого дворянина і розуміє , що порятунок народу полягає у цілковитій неосвіченості .
Після того , як прислуга вийшла , з'явилася сама пані і заявила глядачеві , що вона не спала цілу ніч і думала про Валентина Івановича , сина бідного вчителя , який безкорисливо допомагав своєму хворому батьку .
Валентин пізнав чимало , але не вірить ні в дружбу , ні в кохання , не знає мети у житті і бажає смерті , а тому їй , пані , потрібно врятувати його .
