— Адже він мені син ?
Маю я його вчити чи ні ?
Вчити ?
Чого ж не вчити ?
Вчити можна , тільки нащо язичником обзивати ?
Адже йому , дияконе , образливо ...
Диякон був удівцем і жив у маленькому тривіконному будиночку .
Господарством у нього завідувала його старша сестра , дівчина , що років зо три тому втратила ноги , і тому не сходила з ліжка ; він її боявся , слухався і нічого не робив без її порад .
О . Анастасій зайшов до нього .
Побачивши у нього стіл , вже покритий пасками і червоними яйцями , він чомусь , вірогідно згадавши про свій дім , заплакав і , щоб обернути ці сльози в жарт , тієї ж миті хрипко посміявся .
— Так , скоро розговлятись , — сказав він .
— Так ...
Воно б , дияконе , і зараз не завадило ... чарочку хильнути .
Можна ?
Я так вип'ю , — зашепотів він , косячись на двері , — що старенька ... не почує ... ні-ні ...
