— Дуню ! — крикнув француз .
Виявилось , що покоївку послала кудись господиня .
— О , це нічого не значить , — сказав француз , широко посміхаючись .
— Я зараз сам сходжу по хліб .
О , це нічого !
Він поклав свою міцну , смердючу сигару на видне місце , надів капелюха і вийшов .
Після того , як він пішов , його maman почала розповідати вчительці музики про те , як вона гостювала в Шумихіних і як добре її там приймали .
— Адже Лілі Шумихіна моя родичка ... — говорила вона .
— Її покійний чоловік , генерал Шумихін , є кузеном моєму чоловікові .
А сама вона вроджена баронесса Кольб ...
— Maman , це неправда ! — сказав роздратовано Володя .
— Навіщо брехати ?
Він знав чудово , що maman каже правду ; в її розповіді про генерала Шуміхіна і вродженій баронессі Кольб не було жодного слова брехні , але тим не менш все таки він відчував , що вона бреше .
Брехня відчувалась в її манері говорити , у виразі обличчя , в погляді , в усьому .
