Римський вчинив не так .
Він піднявся , відчинив двері , гаркнув у них кур'єрці , яка сиділа на табуретці :
– Нікого , крім листонош , не впускати ! – і замкнув на ключ .
Потім він дістав із письмового столу купу паперів і почав ретельно звіряти жирні , з нахилом ліворуч , літери у фотограммі з буквами у резолюціях Степана і в його ж підписах , забезпечених гвинтовою закарлючкою .
Варенуха , навалившись на стіл , гаряче дихав у щоку Римського .
– Це його почерк , – нарешті твердо сказав фіндиректор , а Варенуха відізвався як ехо :
– Його .
Вдивляючись в обличчя Римського , адміністратор здивувався зміні , що відбувалася на цьому обличчі .
І без того худий фіндиректор наче ще більше схуд і навіть постарів , а очі його в роговій оправі втратили свою звичайну уїдливість і з'явилася в них не тільки тривога , але навіть наче печаль .
