— Так ! — сказав мій співмешканець і покрутив головою .
— Я тут три тижні живу .
І , знаєте , щодня служба , щодня служба ...
У будні о 12 дзвонять до до ранкової , о 5 годині до ранньої обідньої , а о 9 — до пізньої .
Спати зовсім неможливо .
Вдень ж акапісти , правила , вечірні ...
А коли я говів , то просто падав від утоми .
— Він зітхнув і продовжив : — А не ходити до церкви незручно ... дають монахи номер , годують , і якось , знаєте , незручно не ходити .
Воно нічого , день , другий , усе ж , можна постояти , але три тижні тяжко !
Дуже тяжко !
Ви надовго сюди ?
— Завтра ввечері їду .
— А я ще два тижні поживу .
— Але тут , здається , не прийнято так довго жити ? — сказав я .
— Так , це правда , хто тут багато живе і об'їдає монахів , того прохають поїхати .
Судіть самі , якщо дозволити пролетаріям жити тут скільки завгодно , то не залишиться ні одного вільного номеру , і вони весь монастир з'їдять .
ЦЕ правда .
Але для мене монахи роблять виняток , і , сподіваюся , ще не скоро мене звідси проженуть .
Я , знаєте , новозвернений .
