— Господи , народжуються ж такі розбійники ! — шепоче Пелагія Іванівна , з жахом дивлячись на чоловіка .
— Як - то бідній матері !
Западає мовчанка .
Степан голосно позіхає роздивляється на чайниці китайця , якого він бачив уже тисячу разів .
Обидві тітоньки і Марківна обережно хлебчуть з тарілочок .
У повітрі тиша та духота від пічки .
На обличчях і в рухах лінь , перенасиченість , коли шлунки заповнені вщерть , а їсти все ж потрібно .
Прибираються самовар , чашки та скатертина , а родина все сидить за столом .
Пелагія Іванівна щоразу схоплюється і з виразом жаху на обличчі біжить на кухню , щоби поговорити там з кухаркою щодо вечері .
Обидві тітоньки сидять у колишніх позах , непорушно склавши ручки на грудях , і дрімають , споглядаючи своїми олов'яними очами на лампу .
Марківна щохвилини гикає і питає :
— Від чого це я гикаю ?
Здається , і не їла нічого такого ... і ніби не пила ...
Гик !
