— Ні , нічого вже не можна зробити ! — зітхнув хазяїн .
— Усе закінчено .
Зник Іван Іванович !
І по його щоках поповзли вниз блискучі краплі , такі , які бувають на вікнах під час дощу .
Не розуміючи в чому річ , тітка і Федір Тимофійович притискалися до нього і з жахом дивились на гусака .
— Бідний Іван Іванович ! — говорив хазяїн , журливо зітхаючи .
— А я- то мріяв , що навесні повезу тебе на дачу і буду гуляти з тобою по зеленій травичці .
Миле створіння , гарний мій товаришу , тебе вже немає !
Як же я тепер буду поратись без тебе ?
Тітці здавалось , що і з нею станеться те саме , тобто що вона теж отак , незрозуміло від чого , заплющить очі , протягне лапи , оскалить рот , і всі на неї будуть дивитись із жахом .
Схоже , що такі самі думки були в голові Федора Тимофійовича .
Ніколи раніше старий кіт не був таким понурим і темним , як зараз .
