Слинка невпевнено переглядається з Рябовим , видихає та говорить :
— Нам би тільки на тязі постояти .
— А навіщо ?
Все дурощі ...
Не такої ти комплекції , щоб дурощами займатися ...
Ігнашка , так і бути , людина нетямуща , його Бог образив , а ти , слава тобі Господи , старий , помирати час .
От до всенічної йшов би .
Нагадування про старість , напевно , гризе Слинку .
Він крехче , зморщує лоба та мовчить цілу хвилину .
— Послухай ти мене , Семене Митриче ! — каже він зопалу , піднімаючись і вже моргаючи не однією правою щокою , а усім обличчям .
— Істинно , як перед Богом ... побий мене творець , після Святої отримаю від Степана Кузьмича за вісі і віддам тобі не руб , а два !
Покарай мене Бог !
Перед образом тобі кажу , тільки дай мені зброю !
— Да-ай ! — каже виючим басом Рябов ; чути , як тісниться його дихання , і відчувається , що він хотів би сказати багато чого , та не знаходить слів .
— Да-ай !
