І тут сталося четверте , й останнє , дійство у квартирі , коли Стьопа , геть уже на підлозі , ослабленою рукою шкряб притолоку .
Прямо із дзеркала трюмо вийшов маленький , але незвичайно широкоплечий , у котелку на голові і з іклом , що стирчало із рота , який ще більше псував і без того небачено огидну фізіономію .
І при цьому ще й вогненно рудий .
— Я , — розпочав розмову цей новий , — зовсім не розумію , як він потрапив до директора , — рудий гугнявив дедалі більше , — він такий самий директор , як я архієрей !
— Ти не схожий на архієрея , Азаззело , — зауважив кіт , який накладав собі сосисок на тарілку .
— Я це і кажу , — прогугнявив рудий і , повернувшись до Воланда , додав поштиво : - Дозвольте , мессіре , його викинути до чортів собачих із Москви ?
— Геть ! ! — раптом рикнув кіт , піднявши шерсть .
І тоді спальня закрутилася навколо Стьопи , і він ударився об притолоку головою і , непритомніючи , подумав : " Я помираю ... "
